Наприкінці XIX – на початку XX століття найпопулярнішою кнайпою Львова був “Атласс” на розі площі Ринок, 45, та вул. Гродзицьких (Друкарська). Назва кнайпи пішла від прізвища першого господаря кнайпи – М. Л. Атласса, знаменитого єврейського горілчаного монополіста, винахідника чудових спиртних напоїв: “Сmietankуwki”(сметанківки) і “Atlasуwki”(атлясівки).
З часом кнайпа перейшла до його зятя Едзя Тарлерського. Напої у Едзя були чудовими, здебільшого власного виробництва, а кухня вишукана і смачна. Найпопулярнішою з горілок була “Немувка”, яку назвали так на честь постійного гостя кав’ярні, відомого львівського поета Генриха Збежовського – Нема.
“Атласс” мав особливу ауру. Це була кнайпа наднаціональна, надполітична, позарелігійна. Тут сиділи поруч, пили та сперечалися поет-традиціоналіст з авангардистом чи похмурим футуристом, художник-академіст і абстракціоніст, генерали, професори, ксьондзи, скульптори, музиканти та державні чиновники, студенти та актори.
Хоча рахунок за обід чи вечерю тут обходився нерідко в сотні довоєнних злотих, до кнайпи приходили і з одним злотим в кишені на так звані артистичні страви (за 60 грош тарілка супу чи “другого”).
Крім того, що “Атлас” був кнайпою з фантастичною кухнею, цей заклад також був школою життя, академією літератури, доброго тону та жарту, місцем конкурсів ораторів і акторів, концертів і диспутів, щоденних та святкових зустрічей.
У 1928 році Едвард Тарлерський посадив біля клозету бабусю, яка нібито збирала гроші на нову спідницю, – так і з’явився перший у Львові платний туалет. Тарлерський дозволяв усім за символічну плату заходити до туалету «Атлассу». Охочих було багато, бо у ті часи на площі Ринок був базар. Відтоді, як хтось хотів піти до туалету, казав, що «йде до пана Едзя».
Стіни кнайпи прикрашали не тільки картини майстрів, а й карикатури та вірші відвідувачів. Хто хотів залишити запис на згадку про відвідини «Атляссу» більш традиційним способом, міг це зробити у спеціальній книзі. «Є два способи пити горілку – один з закускою, інший – без», – написав відомий польський актор Стефан Ярач. А знаний у Європі співак Ян Кепура зізнався: «Хоч ніколи не п’ю – тут завжди п’яний Львовом».
Гумор пана Едзя можна оцінити, читаючи його правила для відвідувачів, наприклад:
- тарілки, склянки і стільці не можна використовувати як аргументи до своїх політичних і релігійних переконань;
- гості не можуть забирати додому ножі та виделки, а якщо й братимуть, то не більше однієї пари на місяць;
- не можна пити менше одного малого пива і більше 49 великих;
- певна кількість випитого дозволяє вимагати від господаря безкоштовної доставки гостя додому;
- якщо гість перебуває у закладі протягом години, фірма відповідає за його зуби, капелюх, портфель, паличку, і, якщо це можливо, за коханку;
- знервований гість має право побити господаря (у межах легкого тілесного пошкодження), при цьому господар не має права на захист чи реванш;
- у випадку поганого обслуговування прохання до гостей бути терпеливими, чекати, їсти, пити, залишити кафе без скандалу і оплати;
- усім клієнтам, які харчуються у закладі, рекомендується записатися до товариства “Хороша смерть” і застрахуватися.
Ця чудова кнайпа була закрита після війни. Естафету перехопило трикотажне ательє, яке проіснувало тут аж до розпаду Радянського Союзу. З 2011 року традиції відновилися і у Львові знову працює “Атляс”..
Доля пана Едзя була цікавою, але й трагічною. Радянська влада разом із “Атлясом” конфіскувала все майно ,нажите власником ресторану. Але Едварду Терлецькому пощастило, йому вдалося вислизнути з рук НКВС і він помер в Австралії простим робітником пральні.
Джерело: Фотографії старого Львова
Загрузка...