Російському імператору, який ішов до місця закладення майбутнього Свято-Воскресенського собору, дорогу встеляли квітами. І в ті далекі часи місцеве чиновництво добре розумілося на тому, як треба годити сановитим особам.
Тридцятого серпня минає 128 років відколи було закладено перший камінь у будівництво Свято-Воскресенського собору в Рівному. Відтоді храм пережив і руйнацію, і закриття, був за крок від знесення… На щастя, старовинна культова споруда збереглася до наших днів і тепер не лише служить релігійній громаді, а й є окрасою старої частини міста. Як же все починалося?
Появу нового храму спричинила пожежа
Приблизно там, де нині міський ринок “Сагайдачний”, у 1781 (за іншими даними у 1731-у) році було зведено православну дерев’яну Свято-Воскресенську церкву. Однак у червні 1881 року під час масштабної пожежі, що охопила центр Рівного, церква згоріла. Спочатку через необережне поводження з вогнем зайнялася дерев’яна будівля міської пошти, розташованої поруч з церквою.
Полум’я швидко перекинулося на навколишні житлові будинки, поліцейську дільницю, торгові ряди розташованого поруч ринку. Пожежу гасили цілий день. Так місто залишилося без головного храму. На місці знищеної церкви рівняни встановили великий дерев’яний хрест, до якого покладали свіжі квіти. Щоправда, від пожежі вціліла й стара кам’яна дзвінниця, але її у 1888 році розібрали на цеглу. Церковну утвар та ризницю перенесли до Свято-Успенської (Омелянівської, а в народі згодом названої Шевченківською, бо знаходилася на вулиці Шевченка) церкви. Про це зокрема збереглися відомості в церковних архівах. Туди ж, до Свято-Успенської церкви, та ще до церкви Святого Стефана, що на Грабнику, ходили на богослужіння православні рівняни. Однак невеличкі обидва храми не вміщали усіх мирян. Тому містяни звернулися до влади Рівного та начальника краю графа Ігнатьєва з проханням виділити кошти і земельну ділянку для будівництва нового православного храму. І самі заходилися збирати пожертви на будову.
Рішення про початок будівництва було ухвалено в 1890 році. Звести новий храм вирішили на історичному місці — у центрі Рівного, де в 1580 році була дерев’яна церква Воскресіння Христового, заснована, за переказами, ще княгинею Несвицькою, і яку спалили під час нападу татар.
Закладати храм імператор ішов по квітах
Царська Росія, до якої тоді належала територія Волинської губернії, була зацікавлена в поширенні православ’я на своїх західних рубежах, тож усіляко заохочувала будівництво нових правослвних храмів. Початок будівництва ознаменувався в місті грандіозним і помпезним святкуванням. Закладати собор з дарами приїздив сам імператор Росії Олександр ІІІ з родиною.
Очікували приїзд височайшої особи 25 серпня. Саме тоді імператор мав інспектувати військові маневри, що відбувалися на Волині. Однак цар Олександр ІІІ зволив відвідати також Дубне і Тараканівський форт. Відтак, урочистості з нагоди закладення першого каменя майбутнього собору перенесли на 30 серпня 1890 року.
І ось на станцію “Рівне” прибув потяг з імператором Олександром ІІІ, його дружиною Марією Федорівною, цесаревичем, Великим Князем Миколою Олександровичем, Великою Княжною Ксенією Олександрівною, численною свитою. Високих гостей зустрічали влада міста й краю, представники Волинської губернії, власник Рівного князь Любомирський. Потому імператор з ріднею вирушив до тодішнього реального училища (нині будинок обласного краєзнавчого музею), приміщення якого імператор Олександр та його наступник Микола ІІ використовували як резиденцію та громадську приймальню.
На першому поверсі будівлі була училищна Свято-Преображенська церква (нині там виставкова зала музею). Об 11-й годині 30 серпня 1890 року в цій церкві розпочалося богослужіння, яке відправив єпископ Волинський та Житомирський Модест. Представники місцевого дворянства презентували Його Величності ікону. Потому хресний хід з царською родиною в супроводі ста священиків вирушив до місця будівництва майбутнього собору. Рівне неабияк готувалося до цієї події. Рівнянка Алла Логошовець пригадує розповідь своєї бабусі, яка була учасницею тих подій:
– Моя бабуся на той час була ще маленькою дівчинкою. Вона розповідала, що незадовго до урочистостей у місті збирали маленьких дівчат з довгим волоссям, які повинні були йти попереду імператорської ходи і посипати дорогу квітами. Бабуся розповідала, що дівчаток гарно вбрали, навчили, як правильно кидати квіти. Відтак, уся дорога від нинішнього краєзнавчого музею до місця, де тепер Воскресенський собор, була встелена квітами.
Як описували тодішні газети, церемонія закладення нового храму розпочалася з освячення місця для вівтаря та престолу нової церкви. Олександр III поклав срібні та золоті монети, потім поклав на вапняний розчин першу цеглину у фундамент майбутнього храму. Такі ж цеглини поклали й присутні члени царської родини. Відбувалося усе при велелюдному зібранні містян, духовенства, військових. Затим імператор відбув до резиденції.
Такі урочистості були небаченими на Волині. Про них “розтрубили” усі місцеві російськомовні газети. Причому, відгуки понад сторічної давнини про закладення храму дуже вже нагадують нам сучасні восхваляння “русского мира”. Ось що писали “Волинскіє єпархіальниє вєдомості”: “….Это было торжество православной веры там, где она некогда попиралась. Это было торжество русской народности, которая здесь долгое время испытывала презрение и гонение. Во время упомянутой закладки храма, город Ровно облекся славою древней Руси, засиял величием единой, славной, могущественной, святой и православной Руси. Это событие возвысило и всю Волынь. Благочестивый Государь Александр ІІІ-й закладкою соборного храма в Ровно запечатлел ту истину, что этот город есть истинно русский, истинно православный город и таким пребудет с всею Волынью в веки”.
Звести кам’яний соборний храм за проектом архітектора Дейнеки планували за чотири роки. Однак, не обійшлося без скандалу. Як будували храм, і які перипетії випали на його подальшу долю — це вже інша історія, про яку читайте незабаром.
Загрузка...