Святкова ілюмінація по всьому місту, різдвяний ярмарок в Центрі, новорічна ялинка та різдвяна шопка, статуї з льоду, а також живі вертепи, що ходять містом – усе це перетворило Львів в останні роки на різдвяну столицю України, оскільки таку святкову атмосферу складно ще де-небудь зустріти. Та така помпезність була не завжди.
В радянський час святкова картина міста мала дещо інший вигляд. До Другої світової війни у Львові зимові свята мали доволі широке значення. Причиною цього була багатоконфесійність міста та взаємоповага міщан до святкових традицій один одного. Таким чином, святковий період зимою розпочинався з дня Святого Миколая, далі слідувало католицьке Різдво, «польський» Новий Рік (1 січня), православне Різдво, «український» Новий Рік (14 січня) та Водохреща.
Проте, за остаточного встановлення радянської влади у Львові після закінчення Другої світової війни, та запровадження атеїстичної радянської ідеології,перелічені свята, де-факто, були під забороною.Радянському людові був визначений лиш один святковий день, а саме новий рік 1 січня.До речі, офіційним вихідним днем 1 січня вперше стало саме після війни. А в 20-30-х роках Новий Рік разом з Дідом Морозом були під забороною аж до 1935 року. Перші ж святкування з державної ініціативи розпочались тільки з 1937 року, та дуже швидко були перервані початком війни.
Окрім скорочення кількості свят, відбувалось ще й насадження нових святкових традицій. І першою такою традицією стала новорічна ялинка, Вона, як елемент свят, ставились у Львові і за польських часів, проте традиція ця була нова, й запозичена від німців. В українських сім’ях, а тим паче по селах, ялинку було не зустріти. Її українським аналогом був дідух.
Новорічна ялинка в радянський час вирізнялась і за оздобленням. На її вершині не було ангела, а майоріла зірка, при чому не Вифлиємьска, а радянська – п’ятикутна й червона. Про шопку під ялинкою і мови не могло бути. Її місце займали офіційно затверджені радянською владою, та чужі для львівського населення, персонажі – Дід Мороз та Снігуронька. Досить часто їх скромний дует доповнювали казкові звірятка. Усі фігури традиційно виготовлялись з пап’є-маше.
Розміщення головної ялинки міста теж мало свою історію. До початку 50-х років її ставили там де і зараз – поруч з Оперним театром. Проте, з 1952 року в цьому місці розмістився Ленін, тому необхідно було знайти інше місце для зеленої красуні. Її ласкаво прийняла клумба, що виникла замість монументу Яну III Собєському. В цьому місці ялинка розміщувалась до початку 70-х років, поки її не перенесли з Центру аж до парку Культури. Таку зміну влада пояснювала великими розмірами парку, що міг вмістити більшу кількість охочих відвідати ялинку, а також практичністю, оскільки біля ялинки була встановлена ковзанка, яку б розмістити на головному проспекті в Центрі просто б не змогли. Проте, справжні причини крились у вертепах, які попри заборону збирались під ялинкою в центрі міста. Під ялинку в парку культури шанувальники народних традицій не наважувались іти, адже поруч, в теперішній будівлі СБУ, розміщувалось КДБ.
Окрім новорічної ялинки, для дітей по школах проводились так звані «ялинки» – святкові виставки, коли до школярів навідувався Дід Мороз зі Снігурочкою і роздавав подарунки. Певний час ці подарунки могли бути досить специфічними, наприклад, квитком в цирк чи кінотеатр. А вже сходивши туди діти отримували більш приємніші для них дарунки у вигляді цукерок, а головне, мандаринок, що стали ще одним новим атрибутом свят. Чому саме мандарин?! Причина банальна й просто. Цей фрукт достигає взимку, і постачався в радянські республіки з Грузії в грудні місяці.
До речі, помпезності у зустрічі Нового Року з феєрверками, ілюмінаціями і т.п. у радянський час не було. Місто практично нічим, окрім ялинки, прикрашено не було. Подекуди на вікнах навчальних закладах можна було зустріти наклеєні з паперу сніжинки. Одинокі феєрверки ж представляли з себе випущені з ракетниць сигнальні ракети.
Святкування християнських свят, в першу чергу Різдва, радянська влада хоч і заборонила на офіційному рівні, але не викорінила, а тим паче серед львів’ян. А тому, навіть у центрі міста можна було почути колядки, та більше того, побачити живий вертеп. Мабуть, найбільше львів’янам запам’ятався вертеп 1972 року, участь в якому, за ініціативи Олени Антонів, взяли 45 діячів української інтелігенції, зокрема подружжя Калинців, Василь Стус, Стефанія Шабатура та Марія Савка, Михайло та Ольга Горині, Володимир Іванишин, Олена Антонів, Марія Ковальська, Ярослав Мацелюх, Любомира Попадюк, Богдан і Любомира Сороки, Роман та Леся Лещухи, Марія Гель, Мар’ян Гатала, Ярослав Лемик, Степан Бедрило, Любомир Криса, Раїса Мороз, Микола Білоус, Ярослав Кендзьор, Іван Гарилюк та багато інших. На жаль, 12-14 січня 1972 року 19 учасників цього вертепу було арештовано, а далі засуджено та відправлено в заслання.
В 90-х роках, головна ялинка міста знову повернулась в центр міста. Християнські свята уже н були заборонені, а навпаки стали офіційно визнаними на державному рівні. Поняття «зимові свята» знову набуло широкого значення. На щастя, попри будь-які заборони та репресії радянської системи, львів’яни зберегли свої давні традиції зимових свят, що робить Львів одним із найпривабливіших міст для відвідин у Різдвяну пору.
Джерело: photo-lviv.in.ua
(Поставлено оцінок: 1, середня: 4,00)
Загрузка...