Історія рівненського футболу, який сьогодні все більше набирає популярності завдяки футбольному клубу “Верес”, доносить до нас інформацію й про не менш славетне його минуле. Серед футбольних зірок краю далеких 30-х років і перших повоєнних десятиліть особливо яскравим є ім’я Леоніда Молчановського. Це йому — футболісту і тренеру, якого неймовірно цінували і поважали не лише спортсмени, а й тисячі вболівальників, — у квітні 2015-го на стіні Рівненського стадіону “Авангард” встановили меморіальну дошку.
Народився Леонід Молчановський у 1913 році в Дубні в сім’ї православного священика Серафима Молчановського. Його дід Іван Никифорович Молчановський (1826-1882) був рівнянином. Він вчителював у Рівненському фундушевому приходському двокласному училищі й мешкав із сім’єю на вулиці Гімназійній в будинку для вчителів (тепер Драгоманова, 17). У вчителя Молчановського було троє синів, які стали священиками. Батько Леоніда Серафим Іванович закінчив Клеванське духовне училище, а згодом Кременецьку духовну семінарію. Мати — красуня із Дерманя Пелагея Толста. На початку ХХ століття молода сім’я Молчановських мешкала в Рівному на вулиці Міцкевича. У цій сім’ї народилося семеро дітей, доля яких склалася по-різному, й не завжди була до них прихильною. Матушка Пелагея, окрім надзвичайної зовнішньої краси, мала неабиякий музичний та акторський талант. Вона виступала на сценах місцевих театрів, про що свідчили яскраві афіші. Це була надзвичайно інтелігентна родина, тут панували любов, доброта, повага до старших. Отець Серафим служив у Дубні настоятелем Свято-Іллінського храму, а сім’я мешкала в будинку поруч із собором.
Шкільні роки і юність майбутнього футболіста минули Дубні, де він навчався у місцевій гімназії. Разом з ним навчалися майбутній відомий вчений-археолог Ігор Свєшніков і майбутній травознавець Іван Носаль. Ще в шкільні роки Леонід організував футбольну команду “Малятко”. Для кожного гравця власноруч виготовив емблеми. Навіть м’яча сам зшив з висушеного коров’ячого пухиря, узявши його на бойні. Гімназист Молчановський грав за футбольний спортивний клуб “Сокіл”. Згодом став гравцем Луцького футбольного клубу ПКС (“Поліційний клуб спортовий”). При цьому за 53 кілометри з Дубна до Луцька на тренування їздив велосипедом. У 1937 році українського футболіста запросили виступати за робітничу збірну Польщі. З кожною грою Молчановський ставав усе більш результативним гравцем і рідко залишав футбольне поле без забитого у ворота противника гола. За його особистими підрахунками лише до 1937 року він забив майже 400 голів.
Особливо пам’ятним був матч у Рівному в 1941 році за десять днів до початку війни на полі старого стадіону з дерев’яними трибунами. Тут уперше зустрілися рівненська футбольна команда “Спартак” із київським “Динамо”. У цьому поєдинку брав участь і Леонід Молчановський, якого запросили із дубенського “Сокола”
У 1944 році Леоніда, як українця-західняка, призвали до лав радянської армії і відправили в Башкирію. Там він, як колишній син священика, сповна відчув до себе “особливе” ставлення. Повернувшись у 1946 році в рідні краї, Леонід Серафимович продовжив футбольну кар’єру як гравець і тренер у рівненській команді “Локомотив”, а потім — “Колгоспник”.За 15 років праці у місцевій ДЮСШ він вивів на футбольне поле майже 2 тисячі хлопчаків. За надзвичайну майстерність знавці та шанувальники футболу називали Леоніда Молчановського місцевим “Пеле”. Перспективного футболіста запрошували грати в команди Грузії, Москви, Польщі й навіть Англії. Але він корінням вріс у рідну землю й не бачив себе поза нею.
Леонід Молчановський був надзвичайно вихованою, інтелігентною людиною. Окрім рідної мови знав ще кілька — французьку, німецьку, польську. Мав гарний голос, грав на музичних інструментах. Особливо любив гітару, на якій акомпанував друзям, коли вони збиралися у гостинному домі Молчановських на вечірки. З дитинства любив тварин, і всі вони в нього були дресировані. Дуже любив коней. Його доньки згадували: “Батька, здавалося, усі пташки знали. У 50-і роки ми жили в Рівному на вулиці Дімітрова (тепер Дворецька). Коли взимку батько повертався додому, до нього всі синички зліталися, впізнавали його”. Леонід Молчановський дуже любив дітей і був великим авторитетом для дітвори з усієї вулиці. Його онуки всьому кращому навчилися у діда. На честь діда-футболіста назвали його правнука. Нині Леоніду Молчановському-молодшому виповнилося сімнадцять.
Нелегкими були й долі футболістів з команди Молчановського. Багато хто з них були сиротами, тому за батька їм ставав тренер. Леонід Серафимович їздив по селах, підбираючи здібних до навчання грі у справжній футбол хлопчаків. Але навчав своїх вихованців не лише грамотній грі, а й гарним манерам, ввічливого ставлення до жінок. Ніхто ніколи не чув від цієї людини грубого образливого слова. Він навіть поза стадіоном не дозволяв собі ходити в спортивному одязі. Завжди на ньому був охайний костюм, сорочка, краватка. Старше покоління рівненських футболістів до сьогодні згадують Леоніда Серафимовича, як взірець людини високої культури, безмежної щедрості й доброти.
Він був неймовірно відданий своїй сім’ї, коханій дружині, з якою прожив у любові й вірності все життя, донькам, онукам — усій великій родині Молчановських, яких доля розкидала по всьому світу. Помер Леонід Серафимович Молчановський в 1995 році в Рівному.
Нині в Рівному живе його старша донька Ірина Леонідівна, яка обрала професію дитячого лікаря. Молодша дочка — Серафима Леонідівна за фахом інженер-конструктор космічних кораблів, усе життя працювала в Рівному на РЗВА. Нині мешкає на Київщині. У родинах його доньок, у родинах Молчановських, Салієнків, Бучковських, у родинах ветеранів рівненського футболу збереглися найтепліші спогади й унікальні світлини про футболіста і тренера, який по праву увійшов у когорту легенд рівненського футболу.
Фотографії з сімейного архіву родини Молчановських
Загрузка...