…Риплять і похитуються старі дерев’яні сходи. За майже два століття чиїх тільки кроків вони не відчували! Від галасливих гімназистів і самодержців царських, до німецьких та комуністичних намісників. Таємницями і цікавинками тут дихає кожен закуток.
Одна з найстаріших рівненських будівель, що причаїлася серед зелених насаджень у мальовничому куточку в самісінькому серці Рівного, і сьогодні вигідно вирізняється суворо-статечною колонадою фасаду серед сучасної “архітектурної метушні”.
Цей будинок — не просто пам’ятка архітектури Національного значення. Він — страж старого міста, від якого, на жаль, залишається все менше і менше. Сучасні рівняни знають його здебільшого як будинок обласного краєзнавчого музею, колишню гімназію та резиденцію намісника Гітлера в Україні Еріха Коха. У цьому будинку та поруч із ним знімали художній фільм про радянського диверсанта Миколу Кузнецова. А скільки нерозкритих таємниць ховають стіни цього “старожила”!
…Кілька метрів крутого підйому вузькою металевою драбиною — і наче переносишся у князівську добу, де до давнього минулого можна в буквальному значенні доторкнутися руками. Горище музею і досі зберігає вигляд, яким воно було в 1839 році, коли завершилося будівництво. Там, де не ступала нога екскурсантів і не втручалися сучасні перебудовники, побувала автор цього матеріалу. Масивні перекриття та підлога з віковічної деревини, давня цегляна кладка, підпори для даху, маленькі оглядові віконця — усе це залишається недоторканним досі (причому в доволі хорошому стані), попри те, що будинок на своєму віку пережив немало.
У давнину будували на совість. Колись у музейників була ідея облаштувати на горищі постійно діючу експозиційну ретро-залу. Розміри 20 на 50 метрів та висота понад 10 метрів цілком дозволяють це зробити, вважали вони. Тим паче, що музей давно потерпає від браку експозиційних площ, однак поки що ідея розвитку не отримала.
Панський подарунок місту
Рівно 182 роки тому, 11-го серпня 1836 року, на території родового маєтку князів Любомирських поруч із старовинною оранжереєю відбулася пишна церемонія. Чинний власник міста князь Фридерик у присутності представників міської громади, керівництва міста під благословіння священиків власноруч поклав перший камінь у фундамент головної будівлі гімназійного комплексу. Князь Фридерик вирішив заснувати в Рівному гімназію. Утім, в деяких польських історичних джерелах є й інша версія появи будівлі. В них ідеться, що буцімто будинок зводився як житловий, як нова резиденція князя, оскільки старий палац перебував у аварійному стані. І лише в 1849 році будинок передано на потреби освіти, й тут розташовувалася чоловіча гімназія, переведена в Рівне з Клеваня. За іншими джерелами, князь Фридерик Любомирський у 1835 році звернувся до попечителя Київського округу з пропозицією перевести Луцьку гімназію, що тимчасово перебувала в Клевані, до Рівного. Князь пожертвував на користь гімназії ділянку свого маєтку з садом над ставом, з кам’яною оранжереєю, мурованим будинком під канцелярію, петриківською садибою і пообіцяв звести головний корпус гімназії.
Розпочате в 1836 році будівництво завершилося в 1839-у. Спроектував будівлю відомий на той час професор архітектури Францішек Мєховіч за участі придворного князівського архітектора Бургіньйона. Щоправда, як зазначається в багатьох історичних джерелах, місце розташування гімназії було обрано не зовсім вдало — у болотистій рівнині, біля гнилого водоймища. Про шкідливий клімат поруч із закладом згадувало в звітах і гімназійне керівництво. Зокрема зазначало, що в період з 1839-го по 1863-й роки через це буцімто померли вісім вчителів.
У понеділок, 24 липня 1839 року розпочалися учбові заняття в гімназіїї. У приміщенні було 10 класних кімнат, зала для урочистих подій, бібліотека, книжковий магазин, фізичний кабінет, інспекторська, кімната для сторожа, запасна кімната.
У цих стінах гімназія, згодом реорганізована в реальне училище, пробула 83 роки — з 1839-го по 1922-й. Потім тут був кураторіум шкільного округу — щось на кшталт управління освіти.
Під час Першої світової війни будівля зазнала певних ушкоджень. Хоча й не від військових дій.
У липні 1914-го за розпорядженням військового начальства тут розмістили запасний польовий шпиталь. Але після скарги освітян самому цареві, який якраз перебував у Рівному з візитом, імператор розпорядився знайти інші, більш придатні приміщення для лікування поранених. У серпні 1915-го сталася велика пожежа на складі спирту. Місцеве населення та кілька десятків солдат з Рівненського гарнізону, пограбувавши склад, влаштовували дебоші по місту. П’яні солдати намагалися вдертися до приміщення реального училища, аби влаштувати там погром. Завадила поліція.
Цікавинки будинку з колонами
Переступивши поріг краєзнавчого музею, екскурсанти часто рушають до виставкової зали, що праворуч при вході, навіть не підозрюючи, що заходять у колишню святиню — у гімназійні часи там була Свято-Преображенська православна церква.
Її повинні були відвідувати усі гімназисти, незалежно від віри, аж доки в 1857 році в дворі гімназії не звели католицьку каплицю Святого Станіслава. Щодо точного місця її розташування, науковці сперечаються й досі.
Найбільше схиляються до версії, що вона розташовувалася у дальньому куточку музейного парку, там, де нині проходить паркан з боку вулиці Драгоманова. Це доводить своїм дослідженням й рівненський краєзнавець Едуард Палецький, який “вирахував” місце розташування каплиці, співставляючи різні польські плани і карти. Щоправда, на фотографіях, які дійшли до наших днів, складається враження розташування каплиці впритул до будівлі гімназії.
Але Едуард Палецький пояснює це так:”У метрах це має бути біля 30 метрів від стіни музею до стіни каплиці. Ілюзію близькості на фото можна пояснити оптичною особливістю об’єктиву фотоапарату. Реальна відстань буде від кута музею до середини стіни каплиці. На фото ми дивимося на відстань між кутами”. Інший рівненський дослідник-краєзнавець, а нині працівник музею, Дмитро Маслов також схиляється до такої версії розташування каплиці. Каже, що на тому місці проводили георадарне дослідження, яке показало якусь аномалію в землі. Можливо, то є залишки підвалів каплиці. Принаймні про вірогідність їх існування говорить поліційний протокол обшуку, який проводили і в каплиці в тому числі, після польського повстання 1863 року. Там шукали буцімто заховану зброю. Зруйнували каплицю, за одними даними, в 1917-у році, за іншими — у період 1939-1941 років.
Щодо ймовірних підземних ходів під будівлею колишньої гімназії, то науковці заперечують їх існування. Під будівлею немає й підвалів. Оскільки зводили будинок у болотистій місцевості, то перед початком будівництва ретельно досліджували майданчик на предмет виявлення грунтових вод. Води не виявили, але підвали вирішили все ж таки не влаштовувати. Про це йдеться зокрема в “Исторических записках о Ровенском реальном училище (1832-1889)” Анатолія Анципо-Чикунського. Натомість у прибудові до тильної частини споруди, яка була зроблена значно пізніше, підвали вже були. Це були власне вигрібні ями під облаштованими вбиральнями. Верхні поверхи прибудови використовували в різні часи для різних потреб.
Таємниці величної зали
Піднімаючись сходами на другий поверх музею, екскурсанти мало звертають увагу на стіни — звичайнісіньке тканинне покриття та й годі. Аж ні! За радянських часів, коли тут містився обком компартї, стіни були розмальовані яскравими пропагандистськими картинами про нечувані досягнення будівників комунізму. Навряд чи ці картини становлять мистецьку цінність, але сучасникам було б цікаво подивитися хоча б на фрагмент, як на зразок пропаганди.
Зазнали радянського “впливу” й старі гімназійні сходи. На догоду партійцям їх було пофарбовано в білий колір. Як розповіла завідувачка відділом виставок Галина Данильчук, коли будинок передали музею, працівники “зубами вигризали” ту фарбу, щоб повернути старим сходам автентичний вигляд.
Чимало дивовижних загадок зберігає й зала на другому поверсі, де нині експонується найцінніший скарб музею — Волинські ікони XIII-XVIII століть. Щоправда, вхід у неї був там, де нині вхід в експозицію, присвячену АТО (ліворуч від сходів у коридорі другого поверху), бо залу розділили на дві.
За гімназійних часів це була велична зала урочистих подій. Саме в ній майбутньому відомому письменнику, а тоді успішному учневі Володимиру Короленку вручали срібну медаль. У цій же залі облаштовували й тимчасову громадську приймальню для російських царів Олександра III та Миколи II, під час їхніх відвідин Рівного.
Чим саме притягували ці стіни можновладців різних епох, хтозна, але в цій залі під час німецької окупаціїї розташував свій службовий кабінет і гауляйтер України Еріх Кох. У будинку гімназії розміщувалася канцелярія рейхскомісаріату намісника Гітлера. А вся територія колишньої гімназії з прилеглими господарськими спорудами та довколишньою територією становила резиденцію тодішнього правителя України. Там же поруч був будинок з покоями Коха.
Територію резиденції було обнесено парканом з колючим дротом. Навколо стояли вишки з автоматниками. Приблизно там, де нині перед музеєм зупиняються весільні кортежі, було облаштовано контрольно-пропускний пункт з шлагбаумом. Вхід на територію резиденції був виключно за спецпропусками.
У коридорах теперішнього музею лунали й кроки легендарно-скандальної слави радянського диверсанта Миколи Кузнєцова. За переказами, він побував у кабінеті Коха з намірами здійснити акт помсти кривавому катові України, однак безуспішно. Походжали килимовими доріжками старовинного будинку й комуністичні намісники. Причому заселяли вони все той же кабінет-актову залу на другому поверсі двічі: з кінця 1939-го і до червня 1941-го там розташовувався Рівненський обком КП(б)У на чолі з Василем Бегмою; у 1944-у після визволення Рівного комуністичні очільники області (до 1949 це був усе той же Бегма) знову повернулися туди. Цікавість до колишньої резиденції кривавого ката України з боку радянських військових була великою. Причому військові й комуністичні начальники наввипередки поспішали влаштувати фотосесію у рівненському логові Коха. Не погребував зазнятися у кабінеті й командир партизанського з’єднання, начальник обласного штабу партизанського руху на Ровенщині, секретар Ровенського підпільного обкому компартії Василь Бегма.
А 15 січня 1945 року в цьому ж кабінеті давав прочухана керівництву області Микита Хрущов. Від комуністичного минулого теперішній залі Волинської ікони дісталася ліпнина на стелі — мішанина візерунків “під старовину” і п’ятиконечних зірочок.
Пересічним рівнянам вхід до будинку обкому закрито
У всі часи, аж доки в 1975-у історичний будинок не було передано музею, до нього практично не мали доступу пересічні громадяни. Навіть у роки панування “народного” комуністичного режиму зазирнути за двері таємничої будівлі було зась. При вході на територію обкому стояла міліцейська будка і пройти до приміщення “просто так” не можна було. Однак місцевим хлопчакам усе ж вдавалося влаштовувати “набіги” до обкомівського саду за яблуками.
У 50-х роках минулого століття поруч із колишнім будинком гімназії звели приміщення готелю для високопоставлених гостей з Києва і Москви, а невдовзі там розмістили міськком партії (зараз там фондосховище музею).
Перед будинком встановили пам’ятник Леніну і Сталіну, що сидять на лавці.
Пригадує завідувачка відділом виставок краєзнавчого музею Галина Данильчук:
У 70-і роки, коли краєзнавчий музей ще був на теперішній вулиці Петлюри, до Рівного часто приїздили гості з Росії, зокрема земляки Миколи Кузнєцова з Уралу і просили показати “той будинок, де він вчиняв замах на Коха”. Пам’ятаю такий випадок. У неділю веду одного з туристів до будинку обкому. Чалапаємо грязюкою через чагарники і болото. У 70-і роки на місці нинішнього парку Молоді з озером, названому рівнянами “Лебединкою”, були справжні хащі, а під ногами подекуди хлюпала вода. Та місцевість споконвіків була болотистою. Болото сягало майже центральної тоді вулиці Ленінської. Стежиною підходимо до обкому. Ворота зачинені, а за ними в сторожці сидить вартовий міліціянт. Пояснюю, мовляв, пустіть туриста з Росії подивитися. Він — ніяк. Але якось таки впросили. Піднялися на другий поверх, де нині зала Волинської ікони, до колишнього кабінету Коха, а тоді — секретаря обкому компартії. Так уперше я побувала в тому історичному місці.
Подейкують, що місцеві й приїжджі мисливці за антикваріатом добряче поживилися в часи, коли будинок переходив з рук у руки. Радянська влада не надто переймалася збереженням залишків панської розкоші. Кажуть, що до нечистих рук партійно-господарської радянської номенклатури “прилипли” навіть деякі видання розграбованої німцями бібліотеки, подарованої князем Любомирським гімназії. Залишки її нині зберігаються у фондах музею. Не гребували меблями і кабінетними “цяцьками”, які залишилися від колишніх господарів. Нині в деяких рівненських колекціонерів можна знайти чимало речей, які могли б стати окрасою музейних експозицій.
Утім, деякі залишки меблів часів гімназії можна нині побачити в службових кабінетах музею.
Тепер рівненський будинок-”старожил” має гідне призначення — там розташувався обласний краєзнавчий музей, і переступити поріг історичної будівлі може кожен охочий.
Хоча споруду й підтримують у належному стані, але поважний вік таки дається взнаки. Хочеться сподіватися, що нікому з новітніх горе-архітекторів не спаде на думку “осучаснити” будинок, який для нашого бідного на архітектурні пам’ятки міста є справжньою перлиною з минувшини. Хоча, як відомо, на місцину поруч із музеєм уже поклали око сучасні забудовники. Нині за музеєм намагаються втиснути висотку, яка, на думку музейників, спотворить загальний вигляд цього історичного куточка.
Фото з фондів РОКМ, ДАРО, Національного цифрового архіву Польщі та з особистого архіву автора
(Поставлено оцінок: 5, середня: 4,20)
Загрузка...