Побачивши потяг, налякані рівняни хрестилися й утікали

Реакція рівнян на вперше побачене наживо диво техніки була такою, як у глядачів першого в світі кіносеансу, що зображував прибуття потягу. Коли зі сторони Здолбунова на обрії з’явилося щось таке величезне і, пихкаючи парою та безперервно подаючи гучні сигнали, з оглушливим гуркотом стало наближатися до станції, одні почали утікати, інші — перелякано хреститися.

Рівненський вокзал у міжвоєнний період

Утім, коли паровоз зупинився, юрба спочатку обережно, а далі з усе наростаючою цікавістю роздивлялася “чудовисько”. Так 25 травня 1873 року зустрічали на новозбудованій станції перший в Рівному потяг. Прийшли представники міської думи, військових, рівненського дворянства, новопризначений начальник станції, гімназисти, прості містяни, робітники, які працювали на будівництві. Рівне з нетерпінням чекало цієї події, бо про неї “розкричали” практично усі місцеві газети. Зокрема часопис “Волынские губернские ведомости” 12 травня 1873 року повідомляв, що 25 травня відкриється рух вантажних потягів через станції Оженин, Здолбунів, Рівне, Клевань — до Бреста. Читачі газети ділилися новиною з родичами, близькими, знайомими. Так 145 років тому розпочалася нова історія Рівного — містяни уперше побачили потяг.

Вид на станцію з колії 1916 рік
Станція Рівне на поч. ХХ ст.

Залізнична колія наче розділила місто на дві частини — західну та східну. Вона перетнула центральну транспортну магістраль міста (на момент будівництва залізниці вулиця називалася Шосовою, а в 20-х роках ХХ століття була перейменована на Третього Травня) якраз там, де закінчувався центр і починалося передмістя Воля. Рівне наприкніці ХІХ століття отримало статус залізничної станції Південно-Західної залізниці.

Станція «Рівне», 1923

На вокзал, як у кіно
Будівлю Рівненського вокзалу було зведено в стилі, характерному для тогочасних російських залізничних станцій. Рівненський вокзал був одним з найбільших на західній гілці залізниці. Два муровані двоповерхові службові флігелі з’єднали просторим одноповерховим приміщенням. Побачити, яким був перший залізничний вокзал Рівного нині можна хіба що на старих світлинах.

Рівненський вокзал — найбільший на Західній залізниці

До наших часів дійшов лише фрагмент старовинної будівлі — складське приміщення там, де нині так званий Ковельський парк.
У приміщенні вокзалу, окрім квиткових кас, залів очікування та багажного відділення, розміщувалися буфет та ресторан.

Привокзальний буфет

Окрім пасажирів, вокзал вабив любителів світського життя та бурхливих пригод. Станція “Рівне” була місцем прогулянок та відпочинку заможних містян і місцевого дворянства. На рух потягів ходили дивитися, як на виставу — і дорослі, і малі. Місцеві модниці “вигулювали” там нові наряди, потенційні наречені видивлялися пару, а гімназисти нерідко прогулювали уроки, вештаючись галасливою юрбою по перону.
Особливо людно було на Рівненському вокзалі, коли до міста прибувала якась важлива персона. Потягом до Рівного прибували імператори Олександр III (у 1890-у) та Микола II (у 1914, 1915 та 1916-у), у 1915 році — американський письменник і публіцист Джон Рід, у 30-х — польський Президент Мостіцький. Після запеклих боїв громадянської війни прибували до Рівного бронепоїзди, в яких був уряд Української Народної Республіки під керівництвом прем’єра Бориса Мартоса, відомий політичний і церковний діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон), міністр закордонних справ Української держави, відомий історик Дмитро Дорошенко.

Це цікаво  “Українська хвиля” 1990-го. Один із штабів акції був у Рівному
В очікуванні прибуття Миколи ІІ ст. «Ровно», 1914 рік
Прибуття Миколи ІІ, серпень 1914
Прибуття потягу з царською персоною, серпень 1914 року
Вид з літака на станцію «Ровно» в день приїзду Миколи ІІ у 1915 році
На пероні в очікуванні царя, 1915 рік

Залізниця — задоволення недешеве
Прокласти рейки протяжністю усього одну версту коштувало 104,9 тисячі рублів. Тому в будівництво залізниці, окрім державної казни, вкладали кошти й акціонерні товариства. Основним призначенням залізниці було відправка продовольства до Європи. Відтак, новозбудована залізниця спровокувала й відчутний стрибок цін у Рівному. Підприємливі містяни скуповували продукти харчування та відправляли туди, де за них можна було отримати відчутний прибуток. За архівними даними, лише впродовж 1881 року зі станції “Рівне” було відправлено сім мільйонів пудів продовольчих вантажів, з яких 25 відсотків — хліб, а 20 — цукор.
Хоча розкіш подорожувати поїздом була не всім по кишені, у тому ж 1881 році зі станції “Рівне” виїхало в різних напрямках 38 тисяч пасажирів.
У 1883 році розпочалося будівництво ще однієї гілки залізниці — Вільнюс-Пінськ-Лунінець-Рівне-Барановичі-Білосток-Гомель. Хоча сам цар Олександр ІІІ відвів на роботи три роки, через брак коштів вони тривали аж 15 років — до 1898-го. З уведенням у дію відрізка Рівне-Вільнюс через Сарни Рівне стало великим, як на той час, залізничним вузлом, через який курсували потяги Брест-Київ і Рівне-Вільнюс. Російський уряд планував з’єднати Рівне з Радивиловим, тим самим продовживши транспортне сполучення до австрійського кордону, що для царської Росії на той час було надважливо. Однак через непорозуміння між власником міста князем Любомирським і забудовниками цьому проекту не судилося здійснитися. Але потяги через Рівне курсували, даючи можливість усім охочим скористатися послугами нового швидкісного засобу пересування. У 1911 році сім потягів на добу курсували до Києва, шість — до Бреста, чотири — до Поліських районів губернії. Це були кур’єрські, поштові, пасажирські, вантажні, змішані потяги, серед яких і швидкісні.
Для зручності пасажирів поблизу залізничного вокзалу було облаштовано квиткові каси, багажне відділення. З вокзалу пасажири могли дістатися, скориставшись послугами кінних ломових візників. Так називали до появи перших автівок пасажирських перевізників. А з появою авт пасажирів почали возити й приватні власники автомобілів.
З часом рівненська залізниця розбудовувалася, “обростаючи” інфраструктурою. У місті з’явився залізничний театр, залізничний парк, клуб залізничників. До наших часів ці об’єкти не збереглися.

Залізничний літній театр у залізничному парку, 1914 рік
Клуб залізничників, 1954 рік. Будівлю знесено під час реконструкції вул. Соборної
Клуб залізничників ім. Першого травня, поч. 1960-х років

Хто володіє залізницею, той контролює місто
Залізнична станція як важливий стратегічний об’єкт завжди однією з перших у місті потрапляла “під роздачу”. Під час Першої Світової та подальшої “чехарди” зі зміною влади вокзал і станція переходили з рук у руки — до військ УНР, більшовиків, поляків, німців.

Це цікаво  Маніфестація “холодноярців” у Рівному. Історія одного фото
Залізничний вокзал, 1919 рік
Вид на колії вокзалу з перону. Фото Єжи-Карпіньського, 1939 рік
Зустріч на Рівненському вокзалі Президента Польщі Ігнація Мостіцького, 1939 рік

Коли в 1939 році розпочалася Друга Світова війна, й Червона Армія була на підступах до Рівного, німецька авіація уперше бомбила місто. І розпочала саме зі станції “Рівне” та військових казарм. Короткотривалі бої за станцію точилися й між червоноармійцями та польськими військовими. Тоді дуже сильно понівечили колії, станція була завалена розтрощеними вагонами.

Розбомблений вокзал, 1941 рік

У 1941-у більшовики, утікаючи з міста, підірвали будівлю вокзалу, але невдало, зруйнувавши її лише частково. У січні-лютому 1944-го уже під час відступу німців, радянські підпільники знову підірвали приміщення вокзалу. Рівняни свідки тих подій розповідали, що не розуміли сенсу такої диверсії, адже ворог від цього не постраждав, а добротне приміщення могло служити місту.

Зруйнований вокзал, 1944 рік
Візит рейхсміністра Розенберга до Рівного, вокзал червень 1942 року

Рівненський вокзал — свідок людських трагедій
У 30-ті роки XX століття польська влада відправляла через станцію “Рівне” українських патріотів у концтабір Береза Картузька, а в 1939-1941 роках уже більшовики відправляли українців у радянські тюрми та концтабори. Старожили міста пригадують, як у люті морози взимку 1939-1940 років на станції “Рівне” стояли сотні товарних вагонів, набитих українцями — дітьми, жінками, чоловіками, — яких “енкаведисти” зарахували до ворогів народу. Цілі родини вивозили на Сибір. Плач і виття не вщухали увесь час, доки стояли ці страшні ешелони на станції. Нещасні, потерпаючи від морозу та голоду в холодних вагонах, просили хліба й води, благали про поміч, намагалися виштовхати з вагонів хоча б дітей, але вагони охороняли озброєні червоноармійці й нікому не дозволяли навіть наблизитися до “товарняків”. Подібне повторилося й після війни у 1945-1948 роках.
У роки фашистської окупації зі станції таким самим способом, у товарних вагонах, відправляли на примусові роботи до Німеччини тисячі наших земляків. Новий вокзал будували військовополонені німці
Перший залізничний вокзал прослужив рівнянам майже 70 років. Піся того, як будівлю висадили в повітря підпільники в 1944-у, майже десять років Рівне не мало вокзалу. З’явився він лише у 1952-у.

З макетом майбутнього вокзалу. Один із проектантів, прізвище, на жаль, не відоме, 1949 рік
Новозведене приміщення вокзалу, 1952 рік
Біля нового вокзалу, 1952 рік

На його будівництві працювало чимало німецьких військовополонених. Аби розбирання руїн старого вокзалу не гальмувало будівництво, нове приміщення вирішили звести трохи далі.
Нова будівля хоча й нагадувала зовні старий вокзал, була оздоблена уже радянською атрибутикою, й за розмірами була меншою.

Загальний вигляд вокзалу, 1953 рік

У 60-ті роки минулого століття з Рівненського вокзалу під бадьорі марші та відому пісню “Едем мы, друзья, в дальние края, станем новоселами, и ты, и я…» проводжали молодь на освоєння цілини до Казахстану, а в 70-ті — на БАМ та інші об’єкти радянського будівництва.
Перед приміщенням вокзалу облаштували площу зі сквером, у якому встановили пам’ятник Сталіну. Він простояв там до середини 50-х.

Привокзальна площа
Сквер на Привокзальній площіі. Середина 1950-х років
Перон станції «Рівне», середина 1950-х років

Фото з фондів РОКМ, ДАРО, НЦАП

Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...