Відомий рівненський скульптор Микола Сівак відзначає своє 65-річчя відкриттям нової персональної виставки, розгорнутої у виставковій залі Національної спілки художників України на вулиці 16 Липня.
На ювілейній виставці Миколи Сівака представлено понад 40 живописних полотен із 83-х, які створив художник за останні півтора року, а також 20 скульптурних робіт, з яких 14 виконані в бронзі й шість – у теракоті. Привітати майстра прийшли колеги та учні. Переповнена зала зустріла Миколу Сівака гучними оплесками.
Микола Станіславович Сівак є автором декількох пам’ятників і пам’ятних знаків, які прикрашають Рівне. У співавторстві зі скульптором Володимиром Пєтуховим ним створено пам’ятник нашим землякам, які загинули в локальних війнах. Його встановили в 1999 році в центрі “Лебединки”. Його авторству належить пам’ятник першій вчительці, встановлений навпроти головного корпусу РДГУ. Чотири його скульптури прикрашають фасад Залу органної і камерної музики. А в червні 2017 року на вулиці 16 Липня було відкрито скульптурну композицію авторства Миколи Сівака, присвячену відомому художнику Георгію Косміаді.
До речі, Микола Сівак є лауреатом міської мистецької премії імені Георгія Косміаді, якої удостоївся за серію скульптурних композицій 2013-2016 років.
Напередодні відкриття ювілейної виставки ми поспілкувались з художником.
Знаю, що Ви маєте польське коріння, а в багатьох Ваших роботах звучить тема української народної пісенної творчості, українського етносу. Ким Ви себе відчуваєте – поляком чи українцем?
– Я народився у Хмельницькому, в польській родині. Там є такий район “Гречани”, і вулиця, на якій нині стоїть 50 хат – це була земля мого діда Якуба. Дід один на весь той район мав цегляну хату, власний млин, 20 коней. Діда в 1936 році “совєти” заарештували, і слід його згинув. Бабусю Марилю з дітьми вивезли в Якутію. Вже після смерті Сталіна вони повернулись назад на Хмельниччину. У Хмельницькому поруч з нами жило багато поляків. І я змалечку ходив з бабцею до костелу, чув, як добре вона розмовляла польською. Мама моя вже гірше знала мову, бо мало було спілкування з поляками. Удома ми спілкувались польською, і коли я йшов до російської школи, то жодного російського слова не знав. Із своїми сестрами я також розмовляв польською, яку й зараз досить добре знаю. Але почуваюся українцем, бо є громадянином України. Тут живу все життя, тут вивчився, тут відбувся як художник. А земля, що під ногами, і світ, що навколо, дуже багато значать для людини, яка живе творчістю. Люблю українські народні пісні, тому в мене багато робіт цієї тематики. Хоча я поляк, а знаю понад сто українських пісень і люблю їх співати.
Прізвище ж Ваше наче цілком українське?
– Прізвище моє має пояснення. Сіваком називали гончарний виріб – чорно-димний горщик. Коли ці горщики виймають з печі, то вони не чорні, вони – сиві. Очевидно мої прадавні предки були гончарами.
Останнім часом Ви багато працюєте як живописець. Що для Вас головне – колір, сюжет… ?
– Я не визнаю живопису без кольору. Чим менше в художника фантазії, тим менше він художник. Художник без фантазії – це просто констатація факту. Для мене важливо створити якийсь образ. Я перш за все професійний скульптор, і мій живопис перекликається своєю пластикою, образністю з моїми об’ємними роботами. Я люблю скульптуру візерунчасту, з цікавим символічним вирішенням. Є образи, застиглі в пориві, в них присутня динаміка, рух, відчуття життя. Мій живопис – це переважно стилізовані композиції, іноді гротескні. Я завжди перш за все визначаюсь з композицією і кольором. Люблю зображати птахів, але вони в мене більш декоративні, казкові. Із тварин дуже люблю коней, і вони часто стають персонажами моїх робіт. Люблю монументальні речі. Мої роботи можуть бути як панно, вони можуть розтягуватись на велику стіну, тому на картинах образи людей дещо витягнуті. Дякую Богу, що він дав мені фантазію, тому мені малювати просто і легко.
Дорога в мистецтво прокладалась з дитинства?
– З дитинства просто любив малювати. Мені було дванадцять, як раптово помер батько, а в мами нас було троє. В п’ятнадцять сам поїхав у Вижницю і поступив в училище ужиткового мистецтва. Старався добре вчитися і одержував підвищену стипендію в розмірі 35-40 карбованців. Потім було навчання у Львівській академії мистецтв. Скільки себе пам’ятаю, мені завжди нестерпно хотілося лише одного – малювати. Попри всі негаразди і біди, які трапляються в моєму житті, а їх таки доля дала чимало, я маю щастя творити.
Микола Станіславович інтенсивно заповнює творчістю кожен свій день, народжуючи різнобарвні яскраві образи героїв етносу, пісні, легенди, які є віддзеркаленням його невгамовної художньої фантазії. ф4 В його картинах неосяжність Всесвіту, краса Карпат, чарівність жінки і просто любов до життя. Авангардизм, пластика, символізм і народність, світло і тінь, гра кольору – це роботи рівненського майстра Миколи Сівака.
Загрузка...