За освітою він педагог. Останні 25 років займався технологіями виготовлення бетону. На його рахунку сім винаходів, з яких п’ять впроваджено. Але в Рівному його знають ще й як відданого й послідовного дослідника і популяризатора історії нашого міста.
Нині Василь Гудзій, а мовитиметься саме про нього, найголовнішою своєю роботою вважає заповнення білих плям в історії Рівного. І слід зазначити, що зроблено ним у цій царині немало. Практично не буває дня, щоб принаймні “фейсбучна” спільнота не роздивлялася нові фотографії, розшукані та викладені в мережу Василем Гудзієм. Сайт РівнеРетроРитм запросив на розмову Василя Гудзія — людину, яка робить надзвичайно корисну справу для нашого міста. Наша розмова відбувається в залі “Старе Рівне” обласного краєзнавчого музею, де Василь Гудзій почувається комфортно і органічно. Серед старих світлин, виставлених у залі, чимало й таких, які віднайшов він.
Прийшов у музей — і все
Його захоплення історією — родом з дитинства. Якось ще хлопчаком-четвертокласником потрапив Василь Гудзій у краєзнавчий музей. Він тоді ще був на теперішній Петлюри (тоді Червоноармійській) в будинку поруч із нинішнім Будинком вчених — такий старовинний особнячок, яких на цій вулиці збереглося ще кілька.
– Там я побачив гармату, ще іншу зброю… Мені цього вистачило, щоб зрозуміти, що це моє., – провадить Василь Гудзій. – Відтоді я “захворів” історією. Я дуже хотів стати істориком, і можливість така була в мене, проте… Життя розпорядилося інакше. Я закінчив педвуз. Згодом почав займатися дослідженнями в галузі технології виготовлення бетону та збірного залізобетону. Мої розробки впроваджувалися, давали мені добрі на ті часи заробітки. Скажу відверто, я мусив заробляти гроші.
– А як же історія? Закинули?
– Ні. Хоча в радянські часи, звісно, не було таких можливостей, як нині. Закриті архіви, заборонені теми, та й літератури не було такої… Але я читав книги, які були, газети читав. Особливо цікавила мене Друга світова війна. Я, до речі, й нині займаюся пошуковою роботою в цьому напрямі. Це мій “коник”. У мене є дуже серйозна бібліотека по Другій світовій війні. Наприклад, є дуже серйозний британський шеститомник, британська версія історії війни. Маю два томи з тієї збірки. Десь із класу шостого я почав усвідомлювати серйозність свого захоплення історією загалом й історією війни зокрема.
– А перші дослідження? Коли вони з’явилися?
– Перші фото мені допоміг зібрати випадок. Був у нас в місті такий музей комсомольської слави. І там була одна фірма, яка ліквідовувалася. От під час ліквідації я набрав звідти чимало унікальних історичних фотографій. Першу історію про Рівне я прочиав у книжці Олени Прищепи (Олена Прищепа “Вулицями Рівного”, – прим. авт.). А ще мене дуже сподвигла до серйозної пошукової роботи книга Галини Данильчук “Рівне у долях його мешканців”. Там стільки цікавого і про місто, і про епоху, стільки старих фотографій. От тоді я й зрозумів, що пора починати й собі збирати фотографії з інтернету і записувати.
Для допитливої людини все просто
На запитання, як вдається розшукати цікаві фото, Василь Гудзій відповідає, що нині, у вік цифрових технологій, інтернету, соціальних мереж в принципі для допитливої людини все дуже просто — потрібно мати бажання, терпіння і комп’ютер. Звісно, можна завітати й до місцевого державного архіву.
– Цікаве можна знайти не лише на різних сайтах, – ділиться секретами пошуків рівненський дослідник. – Треба “заглядати” в різні цифрові архіви. І шукати, шукати… Є дуже багато польських джерел, оцифрованих збірок, альбомів, величезний Національний цифровий архів. Такі ж архіви має й Росія. Там інколи натрапляєш просто на унікальні документи і про Рівне, і про Україну, про Волинь, яка колись була російською губернією. А от Україна, на жаль, такого не має. Навіть Росія випереджає нас по “оцифровці”. Вочевидь, нікому не цікаво на державному рівні це зробити. Звісно, на це потрібні кошти, але ми втрачаємо багатющий пласт історичних унікальних документів. Усе, що є зібраного й опублікованого, то в основному приватні архіви.
– Василю, Ви, так би мовити, “копаєте” все підряд, чи обрали для себе якісь пріоритети?
– Як я уже казав, мій “коник” — Друга світова війна. Зокрема, нині досліджую танкові битви, в тому числі, танкові бої під Рівним. Маю дуже багато унікальної інформації щодо цього та світлин. (До речі, Василь Гудзій пообіцяв сайту РівнеРетроРитм долучитися до публікації про захоплення Рівного гітлерівськими військами та про бій танкістів Абрамова і Голікова. Буде цікаво, – прим. авт. ).
– Розкажіть про Ваші пошуки на тему фотоательє і фотомайстрів Рівного. Це абсолютно нова сторінка в минувшині нашого міста, цим ніхто ж не займався ще… Ви фактично відкрили чимало нових імен майстрів фотографії Рівного.
– Я створив на Фейсбуці власну сторінку “Фотоательє і фотографи Рівного”. Туди викладаю результати своїх досліджень і пошуків. Дійсно, до мене ніхто цього ще не робив. Цією темою взагалі ніхто не займався. Немає жодних збірників, ні каталогів. Для мене самого це була новина. Адже ми знаємо з минулого ну кілька найбільш відомих фотографів, як от, наприклад, Гальперін, Долінко, кілька фотоательє… А виявляється, їх було дуже багато. Для мене було відкриттям, наприклад, таке фотоательє як “Прогрес”, вперше про нього дізнався. Окрім цього, я встановив місця розташування багатьох давніх фотоательє. Взагалі локація об’єкту — це цікавий процес, коли треба прискіпливо вишукувати, до чого прив’язати на місцевості той чи інший об’єкт… Це дуже захоплює.
– Можливо ці пошуки згодом виллються в книжку?
– Я б цього дуже хотів. Але хто дасть гроші на це? Адже це цікаво, насамперед, вузькому колу фахівців… Але це було б унікальне видання.
Утім, Василь Гудзій сподівається, що його праця не буде марною, і можливо таки знайдеться зацікавлена особа, котра зголоситься профінансувати його проект. А Рівне відкриє ще одну невідому сторінку своєї минувшини.
“Знесено буде все”
Такий песимістичний прогноз зробив Василь Гудзій щодо подальшої долі тих історичних кварталів міста, будинків, які мають статус архітектурних пам’яток місцевого значення. Щоправда, він вважає, що так буде, якщо ухвалять закон про так званий ринок землі. На запитання, як же зробити так, щоб у Рівному з повагою ставилися до пам’яток старовини, припинили їх нищити, відповів так:
– Як кажуть, бабло робить зло. А якщо серйозно, то, звісно, є в Україні міста, де ситуація ще гірша. Але нічого вже не зробиш. От ця висотка за музеєм, що будують… Я, як фахівець, гарантую, що це призведе до тріщин в будівлі музею. Буде зсув грунту. Тут підземні води. Тут були канали за часів Любомирського. Які б палі тут не били під фундамент, зсув грунту буде. Приміщення музею скоріше за все зведено на дубових палях. Поки дуб в болоті, він тримається. А отримає доступ до повітря, піде окислення і все.. Оте, що там нарили біля стадіона, там теж дубове. Воно зараз шелухою пішло, бо потрібна була консервація, а її не зробили.
– Що, на Вашу думку, могло би бути запобіжником від таких скандальних будов?
– Не знаю. Можливо, потрібно проводити незалежну експертизу фахівців перед кожним таким будівництвом. Незалежні фахівці мають визначити, яка поверховість має бути, щоб уникнути ризиків. Можна ж, наприклад, з Польщі запросити експертів незалежних, заплатити їм, нехай перевірять все…
– У місті є кілька старовинних вуличок, як, наприклад, 16 липня, Петлюри, які ще зберігають, хоча й частково, дух старого міста, старі будинки. Як їх вберегти?
– Кошти треба, щоб підтримувати старі будівлі. Але, насамперед, обмежити рух транспорту на них. На Петлюри вже через дорогу неможливо перейти. А що буде з старими будинками? Мій прогноз — їх будуть зносити. Як тільки ухвалять нові земельні закони, земля буде мати вартість, і ніхто не буде зважати ні на історію, ні на що. Будуть зносити.
– Ви такий песиміст щодо цього? І по-Вашому немає на це ради?
– Якщо нарешті затвердять історико-архітектурний опорний план (як відомо, роботи з виконання історико-архітектурного опорного плану управління містобудування та архітектури Рівненської міськради ще в 2017 році замовило в ДП “Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут “Укрзахідпроектреставрація”; цей документ має окреслити і захистити історичний ареал міста, – прим. авт.), яким визначать охоронні зони і місця з обмеженнями по будівництву, то напевно це допоможе, хоча… Якби в нас був замок такий, як, наприклад, в Луцьку замок Любарта, а так… Немає в Рівному серйозних пам’яток. Як тільки оцінять землю, вона буде дорога, то зноситимуть усе, що можна, щоб там будувати. І ніхто нічого не зробить. Єдине: фотографуйте і зберігайте, щоб потім дивитися, яким було місто.
“Знайденим ділюся залюбки”
Василю, нині в Рівному просто якийсь історичний бум. Дуже багато людей вдарилися в дослідження, пошуки. Зрештою, це добре. Усі разом ми робимо невідоме відомим. Проте декотрі з дослідників дуже ревниво ставляться до колег по цеху. Як Ви ставитеся до цього? Ви не жадібний щодо знайденої Вами особисто інформації, фотографій?
– Ні. Я завжди ділюся тим, що знайду, багато спілкуюся в інтернеті, обмінююся знайденим з однодумцями. У мене немає егоїзму щодо цього. Я сам “тащусь” від якоїсь знахідки і радію, коли люди поділяють мою радість від знайденого. Вважаю, що всі ми, хто шукає, копає, досліджує, ми не конкуренти. Кожен знайшов свою нішу в цій справі. А всі разом ми робимо дуже цікаву, потрібну і корисну для міста роботу — відроджуємо його історію.
– Василю, я знаю, що Вашими напрацюваннями користуються і дослідники-професіонали, зокрема, працівники музею…
– Я давно співпрацюю з музеєм. Завжди відгукуюся, коли мене просять допомогти. З Дмитром Масловим (провідний інженер-програміст відділу фондів РОКМ, – прим. авт.) спілкуюся, допомагаю, коли він звертається. Валентині Данілічевій (старший науковий співробітник відділу історії РОКМ, – прим. авт.) дав багато фотографій для її нової книги про голландців у Рівному. Маю також серйозну публікацію в музейному виданні “Наукові записки РОКМ” про перебування в квітні 1920 року Пілсудського в Рівному. Щоправда, нині я б цю статтю зробив трохи по-іншому. Два роки тому разом із Галиною Данильчук (завідувачка відділом виставок РОКМ, – прим. авт. ) робив презентацію світлин старого Рівного. Олександру Харвату для його нової книжки дав майже 100 світлин, багато з яких ще ніде не публікувалися.
– Василю, я знаю, що Ви дуже хочете поділитися ще одним своїм дослідженням, про сучасний майдан Незалежності, точніше, про те, що там було раніше…
– Я повністю дослідив, що було на місці, де нині майдан Незалежності, причому й на протилежному боці вулиці Соборної за період 1918-1968 років. Є фото будинків, які там були. Зокрема, я встановив, де був за Польщі магістрат. Він таки був на майдані, зведений орієнтовно в 1926 році. У 1932 році він переїхав у приміщення навпроти нинішнього Екомаркету, в якому після війни була міськрада. Вся підбірка, що було на цьому відрізку сучасної Соборної, в мене є на фотографіях. Дуже хотів би зробити презентацію цього дослідження.
Про історію Рівного і свої пошуки Василь Гудзій може розповідати годинами. Тішиться з того, що в Рівному має однодумців-дослідників — Андрія Климчука, Едуарда Палецького, Олександра Прадоша, Ігоря Солоненка. А ще плекає надію на те, що його праця не буде марною. А ми, рівняни, ще побачимо чимало віднайдених ним світлин, дізнаємося про нові відкриття, чого й бажаємо цікавій людині, небайдужому рівнянину Василеві Гудзію.