Бізнес по-радянськи, або Хромові чоботи і “ватники” від артілі “8 Березня”

Взуття і одяг, будматеріали і меблі, продукти харчування і дитячі іграшки — такий асортимент продукції випускали в повоєнному Рівному так звані кустарі, тобто, як нині сказали б, приватні підприємці. Радянській владі нікуди було дітися (адже економіка лежала в руїнах), й вона змушена була, щоб забезпечити життєдіяльність населення, дозволити працювати “приватникам”.

Полиці напівпорожні, натомість є Сталін

А вони вже виготовляли практично все — від найпростіших предметів домашнього вжитку до возів і меблів. Дерев’яні орли на скелях і чудернацьке чорнильне приладдя, які ще й досі зберігаються в деяких рівненських родинах, якраз звідти, від тих артілей. До війни на Рівненщині їх налічувалося 66.

Дерев’яна чорнильниця кустарного виробництва
Орел сувенірний

Маючи досвід роботи ще за Польщі, кустарі першими відновили свої маленькі виробництва, давши поштовх до розвитку великої промисловості. За станом на 1945 рік у Рівному працювало вісім артілей. Артіль “1 Травня” виробляла продукти харчування; “Більшовик” — кондитерські вироби, цукерки, каву, лимонад.

Підпис під фото гласить, що це вермішельний цех артілі “1 Травня”

До останньої відносився завод з виробництва безалкогольних напоїв потужністю до 8 тисяч декалітрів у рік. Артілі “Красный кожевник” і “Червоний чоботар” виробляли шкіри, шили взуття; “8 Березня”, “17 Вересня” — займались ремонтом і пошиттям одягу, взуття, виготовленням культтоварів. Побутовим обслуговуванням населення займалась артіль “Побутпраця”, до якої належали пральня, 5 перукарень, бляшана і годинникова майстерні, фотографія, цех столярних виробів. У квітні 1945 року було відкрито свічкову фабрику.
Взуття і одяг — найдефіцитніші повоєнні товари
Чого дійсно гостро не вистачало в перші післявоєнні роки, то це одягу. Хотілося мати щось гарне і модне, але скромні фінансові можливості й дефіцит на прилавках змушували вдовольнятися речами, придбаними ще до війни. Війна наклала відбиток і на зовнішній вигляд людей. Замість модного одягу в жіноче життя увійшли брюки, тілогрійки, кирзові чоботи. За відсутністю великого швейного виробництва пошиттям одягу займалися артілі, які випускали дешеву продукцію невисокої якості, яка все одно користувалась попитом.

У закрійному цеху артілі “8 Березня”
Такі сумки пропонувала жінкам артіль “Комуніст” з Дубна

Відома на той час у Рівному артіль “8 Березня”, яка відновила свою роботу в червні 1944 року була основним виробником таких товарів. Знаходилась вона на вулиці 17 Вересня (сучасна Чорновола), 9. Мала по дві швейні і взуттєві майстерні, які займались ремонтом і пошиттям одягу і взуття, одне виробництво культтоварів. У 1945 році ця артіль пошила 37 жіночих пальт, 1 – чоловіче, 2 шинелі, 15 жакетів, 64 чоловічих костюмів, 47 дитячих хусток, 233 костюми масового пошиття, 18 кітелів, 242 пари брюк, 13 гімнастерок, 91 чоловічу сорочку, 1 540 мішків, 154 дитячих приданих, 114 простирадл, 22 халати, 1 001 ковдру, 21 фуфайку. І навіть 611 ляльок. Найбільше бракувало взуття. Три міські артілі у 1945 році пошили всього 831 пару взуття на понад 20 тисяч місцевого населення.

“Три щітки на прилавку, та й ті поганої якості”
Однак і цих товарів неможливо було навіть побачити на прилавках магазинів міста. У листопаді 1945 року місцева газета “Червоний прапор” писала, що кореспонденти газети відвідавши деякі магазини Рівного побачили тільки порожні полиці. Тільки в магазині “Господарчі товари” на прилавку знайшли три одежні щітки, погана якість яких відразу впадала у вічі. Зроблені вони були “неміцно, незграбно, так, що при першому вжитку з них висипається щетина. Крім щіток було пару грабель, кочерг і кінських упряж”. Вироблені вони були як раз однією з місцевих артілей. На питання, чи бувають у магазині відра, лопати, отримали відповідь, що ніколи не торгували таким товаром. Не вироблялись і були в страшному дефіциті ложки, ножі, дверні та віконні ручки тощо.

Це цікаво  Дорога смерті Рівне-Сосонки
У буфеті артілі “Красный Октябрь”

Основні продукти харчування тоді реалізовувались за хлібними і продуктовими картками. Але, як не дивно, найбільшим дефіцитом у повоєнному Рівному були безалкогольні напої і пиво. У продуктових магазинах і на ятках восени їх продаж було майже припинено через відсутність, зі слів продавців, попиту в холодну пору року. Хоча така ж ситуація була і влітку, про що йдеться у матеріалі “Склянка води” тієї ж місцевої газети. У ній Рівне порівнюють із Сахарою, тому що “хоч цілий день шукай, все одно не знайдете жодного кіоску, не то що з водою, з двойним сиропом, а навіть звичайнісіньким квасом”.
Відсутність товарів також пояснювали заниженими планами артілей і відсутністю сировини. Наприклад, всю область на 1945 рік було заплановано 1 800 пар валянок, а виготовили тільки 1 548, серед яких 500 пар визнали бракованими. А наприклад, план з пошиття взуття не виконували через відсутність…залізних цвяхів. Артілі зовсім не виготовляли зубного порошку, гуталіну, чорнил, гребінців.

Асортимент так званого кооперативного магазину був набагато ширшим, аніж у державному, от тільки не всім по кишені

А ще товари часто не потрапляли у торгівельну мережу, бо реалізовувались поза нею. Ціни на продукцію також неймовірно різнилися між виробниками. Так встановлена державою ціна за тонну вапна становила 60 карбованців, а відпускали її з артілей і по 700.
Бюстів Леніна-Сталіна — вдосталь, а взуття за талонами
В одній з артілей Рівненського міськпромкомбінату почала працювати скульптурна майстерня. Як ви гадаєте, для чого? Чого найбільше потребували люди? Бюстів Леніна і Сталіна, яких за місяць було виготовлено понад півсотні! Водночас, як писала газета “Червоний прапор” за липень 1945 року, щоб замовити пошиття взуття треба було отримати відповідний талон. Але й це ще нічого не вирішувало. У статті часопису під назвою “Таких у нас багато” в рубриці “На побутові теми” йшлося про поневіряння мешканця Рівного, через які він пройшов, щоб замовити собі взуття. Одержавши талон на пошиття взуття в артілі “8 Березня”, чоловік і гадки не мав, яких мук він зазнає, переступивши поріг підприємства.

Це цікаво  Його тричі проводжали в останню путь. Чи буде ще й четвертий?
Взуття виробництва артілі “Кожевник”

Три дні пішло тільки на те, щоб оформити талон. Потім не було заготівельника, а потім не було матеріалу. Минуло два місяця сварок, після чого майстру було видано матеріал на чоботи. Але потім чоловікові сказали оплатити матеріал і забрати його, оскільки шити нема кому. Або домовлятися з майстром на дому. Але замовник наполіг, щоб чоботи пошили в майстерні. Минуло ще 3 місяці, але чобіт так і не було. Голова артілі ставилася до цього, як до звичайного явища: “Таких, як ви, у нас багато. Щоб пошити чоботи до нас ходять навіть цілий рік. І вам ще рано ображатися”. Так само реагувала на такий стан справ в артілі “8 Березня” і її керівна установа Облпромрада.
Ось такі меблі виготовляли рівненські кустарі.

У місті також не вистачало перукарень. Ті, що були, працювали вкрай погано, не були забезпечені інструментами, обладнанням, спецодягом. Бракувало елементарних культурно-санітарних умов, існували великі черги.Навіть, щоб відремонтувати відро чи каструлю, треба було приходити в бляшану майстерню зі своїм матеріалом, а бувало, що й у цьому відмовляли.
Попри те, що торгівельні заклади Рівного отримували деякі промтовари і за державним постачанням, держава наголошувала на подальшому розвитку системи місцевих промислових артілей, виробництво яких мусило базуватися на місцевій сировині. І тільки в середині 1950-х років артілі припинили своє існування.

Духовий оркестр артілі “17 Сентября” на демонстрації
Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 1, середня: 5,00)
Загрузка...