Рудольф Вайґль народився 2 вересня 1883 року у Чехії, у родині чеських німців. У п’ятирічному віці він втрачає батька і через деякий час ним починає опікувався вітчим – учитель гімназії в Стрию, яку й закінчив Рудольф. Після цьоговчився на природничому (1907) та медичному (1913) факультетах Львівського університету.
Після студіювання майбутній вчений працював асистентом професора Йозефа Насбаума-Гіляровича, під керівництвом якого захистив докторську дисертацію й почав викладати у Львівському університеті мікробіологію, обіймаючи посаду приват-доцента Інституту зоології на філософському факультеті. Учений підлягав мобілізації, тож його забрали до війська на самому початку Першої світової війни. Завдяки фахові не потрапив на поле бою, а був залишений на посаді мікробіолога епідемічного госпіталю, спочатку у Кракові, а пізніше у Тарнові.
Відповідно до правових норм, за ним зберігалося місце доцента в університеті, але, оскільки, перебуваючи на службі, фактично не викладав, то з 1916 року керівництво університету розпочало вживати заходів щодо звільнення професора Вайґеля з армії та повернення на викладацьку роботу. Однак всі старання повернути професора на його попереднє місце праці зазнали невдачі – командування не погоджувалося демобілізувати його аж до 1918 року. Тож у підсумку вийшло так, що Рудольф Вайґль повністю відслужив усю війну. Остаточна демобілізація відбулася у серпні 1918 року.
Протягом своєї військової служби професор Вайґль не переривав наукових досліджень, головною темою яких був плямистий тиф. Ставлячи досліди над переносниками та збудниками тифу, він сам заразився хворобою, якою перехворів у дуже тяжкій формі.
У післявоєнний час, Рудольф Вайґль повертається працювати у Львівський університет.Але в 1919 році був скерований на посаду керівника спеціально створеної для нього в Перемишлі великої лабораторії для дослідження висипного тифу, створеної за підтримки Ліга Націй. У цій лабораторії вчений розпочав свої фундаментальні дослідження над висипним тифом. З огляду на визнання своїх наукових досягнень, 1920 року Вайґль займає посаду професора завідувача кафедри загальної біології Львівського університету. В рамках цієї кафедри й був створений Інститут досліджень висипного тифу – відомий як Інститут Вайґля, котрим він керував до 1944 року.
На основі свого методу культивування збудника висипного тифу професор у 1918 році винайшов першу вакцину проти цієї інфекції – вакцину Вайґля, яка надійно захищала від висипного тифу. Імунізовані особи якщо й хворіли, то перебіг захворювання був легким при короткотривалій незначній гарячці. Згодом він розробив технологію промислового виробництва вакцини, що дало можливість ефективно боротися з цим небезпечним захворюванням, врятувати життя мільйонам людей.
У 1939 році Львів, як і вся Західна Україна, опинилися в складі СРСР. У Радянському Союзі епідемії висипного тифу були частими і роботи професора Вайґля зацікавили радянське керівництво. На базі львівської лабораторії був створений інститут з вивчення цього захворювання, було налагоджено серійне виробництво вакцини. А уже 29 червня 1941 року у Львів вступили частини вермахту. До робіт професора німецьке командування, як і радянське, проявило значний інтерес. Інституту було надано ще один великий корпус – приміщення колишньої жіночої гімназії, виробництво вакцини поставили на потік.
На той час в інституті працювало понад тисячу співробітників. Номінально його очолив присланий з Берліна старший військовий лікар, який виявився, втім, вельми поступливою людиною – насправді інститутом продовжував керувати Вайґль. Він зберіг статус наукового керівника і навіть найнезначніші кадрові питання вирішувалися лише ним.
В інституті було кілька відділів. Технологія виробництва вакцини вимагала розведення у великих кількостях переносників збудника, тобто вошей. Їх потрібно було годувати до зараження і після нього, а спосіб цьому був тільки один – на людях. Для цієї мети були сконструйовані спеціальні пристосування (порожнисті герметичні браслети) й існував величезний штат щеплених «донорів», які і годували цих малоприємних комах, надягаючи «браслети», наповнені ними на руки або ноги.
На початку своєї роботи такими «донорами» були сам Вайґль і його дружина. У дні німецької окупації Львова в їх численних рядах було багато видатних особистостей, таких як математик зі світовим ім’ям професор Львівського політехнічного інституту Стефан Банах, професор-психолог Ян Кройц, професор-географ Євген Ромер, диригент Станіслав Строкачевскій, поет ЗбіґнєвГерберт. Інститут Вайґля надавав їм захист, та й винагорода, яку вони за своє «донорство» отримували, була не зайвою, оскільки роботи не було – більшість вишів у місті позакривали.
Сеанс годування тривав півгодини. «Донори» сідали в сусідніх кабінах і мали можливість поспілкуватися. За цю «роботу» отримували, окрім грошової винагороди, невеликий додаток до пайку, і найголовніше – посвідчення співробітника інституту.
У важкі воєнні та повоєнні часи Рудольф Вайґль був під пильним оком усіх воюючих сторін. Йому докоряли навіть за те, що обладнання було закуплено в Німеччині чи за те, що розказав про вакцину одній із воюючих сторін. Через працю в окупованому Львові його безпідставно звинуватили у колабораціонізмі (пізніше з цих причин вчений не зміг стати Нобелівським лауреатом). Після окупації, німці розстріляли 25 професорів та членів їх родин. Рудольф Вайґль продовжував роботу чим врятував близько 5 000 вчених від гибелі, його колег-учених, представників академічної та гімназійної молоді й інших. За порятунок євреїв Рудольфа Вайґля називали польським Шиндлером – наперекір заборонам німецької влади вакцина Вайґля нелегально розповсюджувалася для щеплення цивільного населення. Цей рятівний препарат постачався також до концентраційних таборів, варшавського та львівського гетто.
Однак настав час, коли фронт наближався до Львова і навесні 1944р. професор на вимогу німецької влади був змушений залишити свій інститут та переїхати в околиці Кракова. Позбавлений в такий спосіб свого інституту, він створив маленьку слабо обладнану лабораторію для продовження наукової праці.
З 1945 року вчений керував кафедрою біології Краківського, а з 1948 – Познанського університетів. Після виходу на пенсію в 1951 році продовжив роботу в своїй скромній лабораторії. Перебуваючи у Закопаному, Рудольф Вайґль раптово помер 11 серпня 1957 року. Його поховали на Раковицькому кладовищі в Кракові.23 липня 2003 року у Вроцлавській синагозі радник посольства Ізраїлю в Польщі вручив онуці Вайґля Кристині Вайґль-Альберт медаль «Праведник народів миру».
Христина Базюк
Джерела:
- Ісаюк О. Викладацькі та наукові кадри Львівського університету у роки Першої Світової війни.TekaKom. Hist. – OL PAN, 2012, IX, 171-184.
- http://www.lwow.home.pl/
- http://old.lviv.ua/
- https://uk.wikipedia.org
- http://www.meduniv.lviv.ua/
- http://www.jewish.ru/
Фото: http://www.lwow.home.pl/
Джерело: photo-lviv.in.ua/yak-u-lvovi-voshej-hoduvaly-abo-vaktsyna-vid-tyfu-rudolfa-vajglya/
Загрузка...