…Його народженню передувала майже містична подія — у кімнату, де він ось-ось мав з’явитися на світ, раптово влетіла кульова блискавка. І так же раптово зникла… Це небесне знамення наче благословило появу майбутнього шанованого рівненського лікаря, якого згодом називали лікарем від Бога.
Його іменем назвали одну з вулиць Рівного. На стіні головного корпусу Рівненського пологового будинку № 2 встановили меморіальну дошку в пам’ять про чудового фахівця, який впродовж майже 70-ти років був високопрофесійним лікарем-гінекологом. Вдячну пам’ять про цього унікального лікаря, який практикував майже до 90-річного віку, зберігають тисячі рівнянок, котрі завдяки йому почули слово “мама”. Якби не він, тисячі дітей просто не прийшли б у цей світ. Без хімічних препаратів і електронного обладнання, якими оснащена сучасна медицина, він творив такі дива, наче його розум і руки справді направляв сам Бог.
Борис Костянтинович Квашенко був представником відомої в Рівному з кінця ХІХ століття родини Подобедів. Його дід — надвірний радник Степан Мартинович Подобед, юрист за освітою, в 1898 році збудував на розі провулків Волосного і В’язничного (тепер вулиця Пушкіна, 7) двоповерховий дерев’яний будинок. Його бабуся Людмила Дмитрівна була донькою московського князя Дмитра Патрикеєва. Подружжя Подобедів, у яких на той час була лише одна донька Євгенія, за направленням царського уряду приїхали на Волинь з Москви. У Рівному в них народилися ще дві доньки — Фатіна і Раїса. Усі три доньки закінчили Рівненську жіночу гімназію, що знаходилася на тій же вулиці В’язничній. Мати Бориса Костянтиновича — Фатіна вийшла заміж за Костянтина Силуановича Квашенка, який був родом із поліського містечка Володимирець. Костянтин Квашенко закінчив Рівненську чоловічу гімназію, а згодом — Петербурзький політехнічний інститут.
У день пам’яті православних святих Бориса і Гліба 6 серпня 1913 року у Фатіни і Костянтина Квашенків народився син, якого вони назвали Борисом. Він з’явився на світ на другому поверсі дідового будинку після того, як у прочинену кватирку влетіла кульова блискавка й у Фатіни раптово почалися перейми. Цей небесний вогняний посланець облетів кімнату і так само тихо зник за вікном. Це був насправді якийсь особливий знак для новонародженого.
Плани молодої сім’ї жити в Петербурзі, де Костянтин Силуанович надіявся отримати місце викладача в інституті, зламав більшовицький переворот. Квашенки повернулися до Рівного в родинне гніздо Подобедів. До кінця життя в цьому домі прожили три покоління Подобедів, які нині спочивають вічним сном на старовинному кладовищі “Грабник”.
У Рівному Костянтин Квашенко працював викладачем математики в гімназіях. Свого єдиного сина Бориса батьки віддали на навчання спершу в російську приватну гімназію, яка в той час знаходилась у парку Любомирського (тепер парк ім. Т. Шевченка), а згодом батько перевів його в польську державну гімназію, де сам був викладачем.
Із спогадів Бориса Квашенка, записаних у 2003 році: “Закінчив я гімназію у шістнадцять років. Батько мій був розумною людиною і вирішив, що добре було б вивчити сина на лікаря. Це було цілковитим рішенням мого батька. Я вдячний йому за це до сьогоднішнього дня. Мені ж, у ті далекі юні роки, було однаково, куди йти вчитись далі. Найліпше я знав математику, адже гімназія була математичного профілю. Для навчання в медичному інституті потрібні були знання латини. Тож батько найняв мені хорошого репетитора, завдяки якому екстерном до 8-го класу я склав латинську мову. Відправили документи в медичний інститут до Познані й мене прийняли за конкурсом документів. Це був один із найкращих медичних інститутів Польщі, де я одержав диплом лікаря і міг працювати за будь-яким фахом, але треба було рік практикувати. Я обрав спеціалізацію “хірургія”. Практику проходив у лікарні в Тютьковичах. Приміщення цієї лікарні було звичайно бідненьке, але фаховий склад персоналу був достатньо кваліфікований”.
Напередодні Другої світової війни 26-річний лікар Борис Квашенко починає працювати в Рівному в пологовому будинку на вулиці Бандурського (нині Драгоманова, 9). Головним лікарем цієї лікарні був Микола Прохоров. У 1939 році Квашенка мобілізували до польського війська, як лікаря, і направили спочатку в Люблін, а згодом у військовий шпиталь до Луцька. Зі спогадів Бориса Квашенка: “Госпіталь німці бомбардували двічі на добу — о 6-й ранку і о 18-й вечора — хоч годинник по тих вибухах звіряй. Було, що бомби падали, коли ми стояли за операційним столом. Тоді я і завів борідку, бо голитись було ніколи. Війна в 1939 році тут тривала лише місяць, а далі почалося безвладдя, і я разом з медиками-земляками пішки прийшов із Луцька до Рівного”.
За часів німецької окупації лікарня на сучасній вулиці Драгоманова слугувала лише окупантам. Гітлерівці виділили персоналу 24 години, щоб вони залишили медичний заклад. Борис Квашенко разом з відомим рівненським лікарем-урологом М. С. Раєвським у той час перейшов працювати в лікарню на вулицю Дворецьку.
Зі спогадів Бориса Квашенка: “У війну мало народжували дітей. Німці до нашої лікарні звертались рідко. Ми допомагали місцевому населенню. Пам’ятаю випадок, коли якийсь німець привіз у нашу лікарню хвору жінку, яку треба було терміново оперувати. Він чомусь опікувався нею. Коли ми стали готувати її до операції, вона прошепотіла: “Лікарю, не оперуйте мене, я — єврейка, мені все одно помирати”.
Супутницею життя Бориса Квашенка стала медична сестра Софія Ренбелінська, полька за національністю, з якою вони обвінчались у Свято-Воскресенському соборі в 1938 році. У них народилося дві доньки — Ірина і Єлизавета, які успадкували батькову професію і стали лікарями.
У повоєнному 1946 році Квашенко організував у Рівному пологовий будинок на 60 ліжок, де він був головним лікарем і ординатором одночасно. Борис Костянтинович 36 років працював головним акушером-гінекологом Рівненської області, залишаючись безпартійним, що на той час було рідкістю. Рівненський лікар-практик збагачував науку своїми досягненнями і відкриттями в галузі гінекології та акушерства. У 1968 році він став першим доктором медичних наук на Рівненщині. Він проводив унікальні операції, рятуючи жінок, повертаючи їм повноцінне життя. Ним опубліковані понад 60 наукових робіт, три монографії, він брав участь у різноманітних наукових конференціях і симпозіумах. Ім’я Бориса Квашенка було відоме не лише в Україні, але й за кордоном.
Бог дарував цій людині прожити на землі 95 років і відійти у вічність у день світлого Христового Воскресіння 5 травня 2008 року. Його останні слова сказані донькам: “Вот сейчас все соберемся, разговеемся свяченым. Радость то какая!”
Борис Квашенко залишив ддобрий слід на землі. Його з глибокою шаною і вдячністю й нині згадують ррівняни. А збережені матеріали з домашнього архіву Подобедів-Квашенків є переконливими ілюстраціями про життя рівнян першої половини ХХ століття, які надалі будуть публікуватися на цьому ресурсі.
(Поставлено оцінок: 4, середня: 4,75)
Загрузка...