Як хутір став містом. Про Басівщину та рівненську школу, якої немає

На східній околиці Рівного до 1957 року було село Видумка. Територія Видумки простягалася від нинішнього автовокзалу до вулиці Граничної, яка й була граничною лінією міста, та до сучасної вулиці Бандери. За переказами, Видумкою називався заїжджий двір, який знаходився на роздоріжжі поруч із кладовищем “Грабник”.

М.І. Кур’яник з учнями біля школи №13 1960-і рр.

Центр села був у районі сучасної школи № 12. Видумка мала два хутори – Басівщина і Сосонки, що поруч із теперішньою трасою на Київ. Нині урочище Басівщина більш відоме, як територія, де з 1982 року став розростатися Рівненський зоопарк — одне з найулюбленіших місць відпочинку рівнян. На хуторі Басівщина було всього кілька хат. А його назва має прямий стосунок до села Басів Кут. Саме тут були поля басівкутців.
Є ще одна цікавинка цієї рівненської околиці. До 1963 року в невеличкому будинку з лівого боку траси в напрямку на Київ на пагорбі розміщувалася Рівненська початкова школа № 13. У останні роки її існування вчителем і директором цієї школи в одній особі був корінний рівнянин Микола Іванович Кур’яник.

М.І. Кур’яник із школярами, 1960-і рр

Кілька років тому нам вдалося зустрітися з жінкою поважного віку Ганною Никонівною Якубчик, мешканкою Басівщини, яка працювала в цій школі прибиральницею і добре пам’ятає про “початківку”.
Хутір Басівщина
Розповідає Ганна Никонівна Якубчик: “Я народилася в 1924 році в селі Глинськ. Сім’я наша Чернюків була велика — дев’ятеро дітей. Старша сестра за Польщі вийшла заміж у Рівне й жила на “Високій горі”. Це там, де зараз скульптура жінки стоїть, що на в’їзді до Рівного. Я часто їздила до сестри і тому цю місцину добре знала ще до війни. Тут до 1957 року було село. Паспортів люди не мали аж поки Видумку не приєднали до міста. Сільрада наша була в районі сучасної школи № 12. А до церкви ми ходили в село Біла Криниця. Знаю зі слів сестри, як євреїв вели на розстріл у Сосонки, адже вона жила поруч цього страшного місця. Який то страх був! Хата наша у Глинську згоріла під час війни, і я поїхала до міста. Вийшла заміж у 1947 році і з того часу живу в Рівному”.
“Після війни землі на Басівщині відносились до колгоспу “Зірка”, – продовжує спогади Ганна Якубчик, – як і землі сіл Бармаки і Видумка. Ми з чоловіком в колгоспі не працювали. Чоловік працював дорожником (ремонтував дорогу, що прямує на Млинів). А мене покликали працювати в школу. То й землі ми спочатку мали лише 6 соток. Не порозкошуєш”.

Це цікаво  Історичний Городок у спогадах. Школа і її вчителі
Арка, яка стояла у районі теперішнього автовокзалу до початку 1950-х, відділяючи місто від села

Початкова школа № 13
У особистому архіві братів Кур’яників, які мешкають у Рівному, збереглося серед родинних світлин фото Рівненської початкової школи № 13, біля якої стоїть невеличка група школярів і вчитель Микола Іванович Кур’яник. Мешкала сім’я Кур’яників на Грабнику (нині вулиця Островського) у будинку № 56, збудованому в 1932 році. Старожили Рівного добре пам’ятають цього поважного чоловіка, який все життя працював вчителем, а в пенсійному віці був екскурсоводом і з захопленням проводив екскурсії по місту.
Із розповіді Ганни Якубчик про “початківку”: “Школа була звичайногю хатинкою, що стояла на горбочку неподалік траси. Збудував її колись бідний поляк, причому звів абияк. Коли ж ця школа почала діяти, то спочатку вона відносилась до Білої Криниці, а з 1960 року вже стала Рівненською початковою школою № 13. Було в школі чотири класи і лише дві невеличкі класні кімнати. В класах стояли довгі дерев’яні парти. Поруч зі школою був невеличкий спортивний майданчик. Учнів вчилося мало, близько десяти. Пам’ятаю вчителя Сосновського з місцевої української родини, який жив на Басівщині. Потім, десь у 1958 році, прийшов до нас вчителем Микола Іванович Кур’яник.

М.І. Кур’яник в нижньому ряду зліва серед вчителів 1950-і рр.

Я тут була повною хазяйкою – прибирала, грубки топила, дзвонила на уроки. Жили ми з Миколою Івановичем дружно, разом дітьми переймалися. Пам’ятаю, як ялинку на Новий рік ставили, іграшки з дітьми виготовляли. Дітки віршики читали перед батьками, які приходили на свято. А ще пам’ятаю такий казус з часів вчителювання Сосновського. Я стіни побілила в класах і синьки передала, то колір вийшов такий синюватий, а лінію зверху жовту зробила. То вчитель сказав мені, щоб я стерла того жовтого поясочка. Боявся, що хтось ще донесе і можуть бути неприємності за таке кольорове поєднання. Поруч була шкільна ділянка. На майже гектарі поля ми з дітьми вирощували різну городину, яку потім продавали, а виручені кошти віддавали дітям-сиротам. Навіть ячмінь сіяли. Старші діти з Басівщини ходили до школи в Білу Криницю або добиралися в місто. Моя дочка теж в перших класах тут вчилася, а потім продовжила навчання в школі № 10. Цю початкову школу закрили, коли вже звідси пустили автобус, і діти змогли їздити в місто”.

Це цікаво  Василь та Ольга Либаки. Невигадана історія кохання
М.І. Кур’яник – у центрі – з колегами. 1960-і

Залишилось чимало спогадів про школу, якої вже немає і в сина Миколи Кур’яника Бориса Миколайовича. Він пригадує, як часто бував у цій школі разом з батьком. “Батько одночасно вчив усю школу, – розповідає Борис Кур’яник. – Спочатку дасть завдання учням 1-2 класів, а потім йде до учнів 3-4 класів”. За свідченням пана Бориса, початкова школа на Басівщині була дочірньою Рівненської школи № 10, і батько брав підручники та приладдя для потреб цієї школи в школі № 10. А ще він пригадує, що вчителям школи № 10 на Басівщині виділили городи, і вони приїжджали сюди так званою “полуторкою” — ававтомобілем, який в той час був у господарстві міської школи.
Як зникла школа
Після закриття школи на Басівщині ордер на цей будинок дали родині, що раніше мешкала на вулиці Колгоспній, і їхня квартира підпадала під знесення. Кажуть, що нові господарі розвели в своєму нехитрому обійсті з десяток собак і бідували разом з тваринами. Шкільний будинок поволі ставав руїною. З часом ділянка землі і стара школа стали приватною власністю інших господарів, які збудували тут нове просторе житло.

Вул. Київська, 145. Тут була початкова школа № 13

Шкільна хатинка стала просто хлівом, який ледь тримався за цей світ, і зрештою був розібраний. Новий господар пан Леонід охоче розповідав усе, що знав про шкільний будинок, про стару криницю глибиною понад 40 метрів, з якої брали воду для школи. Була криниця зовсім захаращена, а він її вичистив і зараз з неї п’ють дуже смачну воду.
Початкова школа № 13 на Басівщині, що стала першою сходинкою у світ знань для покоління учнів повоєнних років, зникла назавжди. Але залишилась у спогадах її колишніх учнів, бо була першою в їхньому житті. А ще зберігається вона на старих світлинах, що нині є часточкою нашої рівненської історії.

Сучасний вид на Басівщину
Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...