Не мода й не дивна забаганка — які вишиванки носили рівняни сто років тому

Для одних це звичайна одяганка й данина моді, для інших — духовний оберіг і фактор національної ідентичності, ще комусь, чого гріха таїти, — інструмент показушного патріотизму. А чому вдягали вишиті сорочки наші земляки в давнину, і якими вони були, рівненські вишиванки сто років тому?

Фото з мережі інтернет

Сучасна Україна традиційно розквітає вишитим одягом у травні, на День вишиванки, і в серпні — на День Незалежності. І нинішнє головне свято держави не стало винятком — паради вишиванок, конкурси на кращу, забіги у вишитих сорочках… Хоча сучасні вишиванки й відрізняються від давніх і кроєм, і візерунками, і технікою виконання, вони все одно залишаються
тим невидимим, але міцним місточком, який єднає покоління українців, не дає забути про коріння роду. Вишиванку ще називають кодом нації, душею народу, приписуючи прадавнім візерункам магічну силу.

Фото з мережі інтернет

Вишиванки, які носили наші земляки — мешканці Рівного і Рівненського повіту— на початку ХХ століття і в подальшому, в дорадянський період і повоєнні роки, дещо відрізнялися від вишиваного одягу мешканців поліської глибинки. Вочевидь, далися взнаки панування спочатку імперської Росії і потому Польщі.

Дівчата з Березнівщини, 1920-і рр.

У місцевому національному одязі проглядалися мотиви національного одягу цих країн. Якщо традиційній поліській вишивці притаманні прості геометричні композиційно чіткі візерунки червоного кольору з додаванням синього на біло-сірому льняному полотні, то у вишитому одязі мешканців Рівного і ближніх сіл домінували квіткові орнаменти, які набули особливої популярності саме на початку ХХ століття. Дещо іншим був і крій самих сорочок. Наприклад, часто вони були з комірами, що етнографи вважають не властивим для української вишиванки. А ще наші прабабусі полюбляли одягати вишиті й розшиті мереживом фартухи.

Святкове дівоче вбрання, Березнівщина, 1920-і рр.

Дівчата з Рівненщини

Але, як би там не було, споконвіку вишиванка була предметом сакральним. Її одягали і в найсвятечніші часи, і в часи смутку. Найкращу берегли для найурочистіших подій. А в скромніших, але по-своєму вишуканих, ходили щодня, поралися по господарству. За прадавніми переказами, вишиванки оберігали їх власників від усього лихого. У тому шитті наші пращури різними кольорами та візерунками ніби зашифровували гарну долю, щастя, радість, любов, багатство… Матері вишивали дітям сорочки, аби їхнє майбутнє було світлим і безтурботним. “Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела…”, – у своїй пісні “Мамина сорочка” авторка Наталя Май оспівала любов до однієї з найбільших духовних цінностей нашого народу, яка дісталась нам у спадщину від наших предків. Вишивальниці копіювали орнаменти із бабусиних скринь, змагаючись між собою — хто ж справить собі кращу вишиванку, а згодом хизувалися у своїх витворах під час храмових свят. Вишитий власноруч одяг був одним із показників працьовитості дівчини, яка збиралась до шлюбу.
У вишиваному вишуканому одязі фотографувалися на згадку.

Фотосалон Гаско, поч. ХХ ст.

Здолбунів, фотоательє, 1914 рік

Рівнянка, ательє Гаско, поч. ХХ ст.

За часів Другої Речі Посполитої, яка наче не дуже була прихильною до усіляких національних українських проявів, вишиванки носили школярі й учителі. А в школах нерідко влаштовували виставки робіт тамтешніх рукодільниць.

Діти в українських строях, 1930-і рр.

На щорічних Торгах Волинських традиційно відбувалися етнографічні свята, де демонстрували національний одяг, виступали аматорські творчі колективи в національних українських строях. Там можна було придбати й вироби майстринь-вишивальниць, які особливо цінувалися в іноземних гостей.

Ось такий національний вишиваний одяг носили і в нашій родині по маминій лінії. На цих світлинах початку ХХ століття — мої родичі у вишитому власноруч одязі. Декотрі з цих сорочок, яким минуло сто років, я зберігаю й донині.

Шубківські дівчата, 1930-і роки

Мама автора публікації у 10-річному віці, Рівне, 1938 рік

Поширеним вишиваний одяг на Рівненщині й у Рівному зокрема залишався у післявоєнні роки аж до початку 1960-х. Рукотворні вишиванки, як обереги, везли з собою у сибірські заслання репресовані рівненські патріоти. Однак радянська пропаганда поступово поширювала інші цінності, й вишиванку невдовзі витіснили зі звичного гардеробу рівнян.

Школа на Рівненщині, 1946 рік

А ще за її носіння могли й звинуватити в буржуазному націоналізмі. Однак у багатьох родинах мешканців краю трепетно і дбайливо, як найцінніший скарб, зберігали національний одяг, виготовлений власноруч.

Мама автора публікації Ганна Писарчук (дівоче прізвище) у власноруч вишитому вбранні, 1953 рік

“Не мода це й не дивна забаганка… Нелегко нашим недругам збагнуть, Чим є для українця «вишиванка»? І що у ній за таємнича суть? Нитки, неначе мрії кольорові, Вплелися в долі біле полотно… Вона — це символ віри і любові, Що нам Господь вручив колись давно… Вона пропахла вітром і грозою, Вогнем і житнім хлібом на столі, Солоним потом, згірклою сльозою, І кров»ю, українців на землі”. Ці рядки з вірша народного артиста України Анатолія Матвійчука якнайкраще дають зрозуміти, чим є насправді для українців така звичайна і така дивовижна вишита сорочка.

Фото з особистого архіву автора, Національного цифрового архіву Польщі, фондів ДАРО

Ще записи в рубриці

Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии запрещены.