Неймовірні враження очевидця від відвідин Луна-парку у Львові в 1930 році

Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова познайомитися із враженнями очевидця від Луна-парку у Львові. Написані вони у формі фейлетону, живою мовою та з гумором, що змушує не раз посміхатися.

Луна-парк на Кайзервальді. Фото 1908-1914 рр.

Фейлетон було надруковано у тижневику “Неділя” (ч. 27 від 13 липня 1930 р.) в традиційній рубриці “Від неділі до неділі” Галактіона Чіпки (псевдонім Романа Купчинського – українського поета, прозаїка, журналіста, композитора, критика, громадського діяча) у якій він писав свої думки з приводу подій, що відбувалися у Львові.

“Неділя” (ч. 27 від 13 липня 1930 р.)

Від неділі до неділі

Ріжні думки мають люди про Львів, як місто. Одні кажуть, що це собі звичайна воєвідська діра, другі, що це не жадна діра, а місто, щось та по середині між Отинією і Київом. Я непогоджуюсь ні з одними, ні з другими ні навіть з третими. Уважаю, що Львів це справжнє европейське місто в цілому того слова значінню, хоч багато його мешканців і вулиць  нічим Европи не нагадує. Але це не входить у рахубу так само як не входило тому триста літ у Парижі, де свині ходили собі по вулицях, радуючи очі столичних мешканців.

Львів тому є велике европейське місто, бо має так само як Будапешт, Відень чи інший Лондон свій “Люна Парк”, у якім народ може погойдатися на карузелях аж до викинення з памяти, вигравати на льотереї ріжні “цінні” предмети аж до викинення всіх грошей і пити в “люнапарковому” ресторані аж до викинення за браму.

Роман Купчинський

Що вечера обсервую зі своїх вікон заграву, що стоїть над Стрийськім Парком. В тихі дні, коли ущухне гамір міста, доходять до мене і звуки музики і навіть крик та гамір людей. Я знаю добре, це не Стрийський Парк! Він ані такий освітлений, ані такий гамірливий. Там більше тіней як світла і більше зітхань як гамору. Не дурно він став прибіжищем для закоханих, або кандидатів (ок) на закоханих. Ця порода людей не любить ні гамору, бо це два найбільше вороги любови, хто зна чи не більші як патрулюючий поліціянт, чи спараліжований комісар моральности…

Заграва і гамір хоч і стоять над Стрийським Парком, не походять з нього. Вони беруть свій початок у “Люна Парку” який зі Стрийським Парком не має нічого спільного хочби з того огляду, що до першого вступ вільний в кожній порі дня чи ночі і на кожне представлення. До другого за все треба платити, хоч не можу напевно сказати, звідки винесе чоловік більше вражінь…

Парк Кілінського (Стрийський), 1911 р. (з колекції Софії Легін)

Заохочений афішами, світлом і гамором вибрався я вчора до «Люна Парку», тієї гордости Львова, яка його віддаляє від Жовкви, а зближає до Відня. Не думай, провінціональний громадянине, що у Львові аж так само по европейськи, що тебе на місце завезе трамвай. Рейки що правда йдуть тамтуди, але возів на них не пускають, бо місто не має звичаю робити якісь вигоди своїм мешканцям. Нехай собі наймають авта, а коли не мають грошей то – будь ласка – ноги не від паради, махай!

Це цікаво  Етикет і шляхетність, або якими були манери галичан сто років тому

Махав я ногами доброї пів години, заки вкінці добився до воріт зачарованої країни. Світить вона всіми красками райдуги, манить очі і каже серцю живіше тріпатися в грудях. Свист, дзвенькіт, гук, крик і музика зливаються в переразливу симфонію, яка тягне кожного до себе мов на воловоді.

Читачу! Коли тебе скортить піти моїми слідами, памятай поступати обережніше як я. Передовсім справ собі третю руку, щоби ти міг без страху і страти купити білєт вступу. Твої дві рідні руки будуть потрібні до чого іншого. Біля каси стоять і нібито купують білєти такі людці, що на їх вид ти напевно зловишся за дві кишені нараз. Я, на жаль, зловився тільки за деякі і тому нині оплакую свій пулярес (гаманець – ред.), дарма, що порожний. Обиватель, який відвідав мою кишеню, напевно десь проклинає мене, але я тому не винен. Не будуж носити на плечах картки: “Український письменник, панове злодії, не тратьте дурно енерґії!..” Так, на око взяв він мене щонайменше за якогось урядника, або навіть за возьного з маґістрату. Маючи білєт вступу в кишені, а пулярес «на людях» – увійшов я до середини, себто за огорожу. Одним словом я опинився в “Люна Парку”.

Головний вхід у Львіський парк розваг. Перша пол. ХХ ст. (Джерело httpszabytki.in.ua)

По двох боках дороги будки, будки, а що не влізло з боку те стоїть по середині. В кожній будці музичка більше або менше фальшива, перед кожною будкою «окличник» більше або менше захриплий. Не дивуюся ні тим музичним шафам, ні тим окличникам. Шість годин грати чи кричати, то неабияка штука.

Прошу панства! Неждане, нечуване, незрозуміле! Жінка без рук, без ніг і так далі. Тільки з головою! Живиться цукром і молоком. Походить з полудневої Абісинії, а матуру здавала в Парижі. Крім неї чоловік зі зрослими ногами від самого уродження. Прошу до середини! Панове, пані!.. Достойний молодче, прошу, будь ласка! Тільки 30 ґрошів! –

Я не маю 30 ґрошів – каже “достойний молодець”.

То вступися, батяре один, чого людям заваджаєш!.. – Панове, пані!

Хрипить бідний “окличник”, а люде подумають, поміркують та помислять і врешті рішають оглянути “нечуване, небачене, неможливе”.

Що до чоловіка зі зрослими ногами, то чому – все є можливе для інтересу, але з тією головою без «і так далі», то я хоч і бачив – не вірю. Тяжко припустити, щоби навіть дуже бідна дівчина дала собі все обтяти ради того цукру  і молока, яке дістає від дирекції. Вона або має заслонений тулів, або має відслонену голову. Одно з двох, тільки не знаю котре!..

Луна-парк на схилі Піскової гори.

В другій будці, дві малпи на даху, а два окличники під дахом. Там інтерес іде на дві руки. Змучиться один окличник, починає “виклад” другий, а як і того здусить за горло тоді починають скакати малпи.

Найбільший, найстарший, найстрашніший алігатор-кайман-крокодиль на світі. Грізна потвора, що пожерла неодного чоловіка! Крім нього рідні діти, не менше старі і неменше страшні. А ще крім того вуж-боа, констріктор, інструктор, інтролігатор! На снідання зїсть вола, на обід два коні, а на вечеру крім корови нічого більше не хоче…

А чим ви його годуєте? – втручує який цікавий львовянин.

Кріликами – відповідає згідно з правдою окличник.

І далі:

… – Крім вужа, маємо ще малполюдів і людомалпи! Прошу до середини! Пані! Панове! Будь ласка!

До цієї будки я не входив, бо всіх тих звірів можна подибати і на вулицях Львова, а спеціяльно цих останніх, на які покликувався окличник. Але зате пішов я подивитися на найгрубшу жінку на світі.

Це цікаво  Як у Львові вошей годували, або Вакцина від тифу Рудольфа Вайґля

Не знаю, чи вона напевно найгрубша, бо жінка загалом народ склонний до грубіння, але що груба, та на те присягну. Бідна кобіта! Сидить на двох кріслах і то не добре, в будці гаряч, а тут ще вставай, рухайся, показуй ноги, підноси руки. Така тяжка робота і певно за малу плату. Нещасна! Вродилася пару століть запіжно. Не їздилаб вона тоді по світі на показ, а панувалаб незгірше як англійська королева.

Пригадую собі, що султан Могамед котрийсь там любив подібно збудовані жінки, а найбільше кохана його дружина важила щось 160 кільоґрамів живої ваги. Втішивсяб був старий розпусник, коли б на нього припровадити було таку кралю як ось та з “Люна Парку”. Двіста з чимось кільоґрамів то не жарт! На превеликий її жаль, Турки скасували султанів і вона здається вже ніколи не засяде на турецькому престолі. Мусить задоволитися сидженням у скромній будці, хоч і на двох широких кріслах…

Луна-парк на Кайзервальді. Фото 1908-1914 рр.

Є ще там, у “Люна Парку” театр бліх, але мало хто йде туди, бо тепер люди загалом не люблять театрів. Все одно чи артистами люде чи блохи.

Але зате варта поїхати на карузелі. Сядеш собі за 50 ґрошів на лавочці і їдеш довкола, ще й вигойдує тобою. Раджу перед тим напитися пива, бо без цього ефект неповний. А так – за дешеві гроші можна дістати справедливу морську хворобу, без видатків на пашпорт, залізницю і корабель. Біля мене якийсь грубший громадянин так собі власне урядив і тепер не потребує вже виїздити на море. Крім цього є ще інші, ріжні приємности.

Є будка “мисливська”, де можна стріляти до ціли. За 50 ґрошів три рази стріляєш і коли три рази трафиш – дістаєш нагороду. Звичайно кожний трафляє два рази і… йде пробувати щастя в іншім місці. Мій приятель трафив тільки раз і то ліктем мене в бік.

Є будка, де кидається кружками, колісцятами, або мячиками. Одні люди кидають, другі тільки приглядаються. Ці останні далеко менше тратять.

Вкінці є ще одна будка, яку варто згадати. В ній продають пиво. Там уже йде без жадних штук і хитрощів, просто! Заплатиш як за рідну маму і вже пєш!..

А коли і цю будку оглянеш, тоді вертаєш додому з порожною кишенею, але повний ґордощів. Все таки Львів не є що небудь! Має він щось таке, чим не може похвалитись ні Рава Руська, ні Калуш ні навіть сама Коломия!…

“Люна Парк”! Саме те слово вистарчає, щоби львовянин дер носа!

Джерело:
https://photo-lviv.in.ua/neymovirni-vrazhennia-ochevydtsia-vid-vidvidyn-luna-parku-u-l-vovi-v-1930-rotsi/

Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...