Реконструкція літньої естради парку імені Шевченка триває. Амбітний проект обіцяє нам повне оновлення створеного за типовими радянськими канонами концертного майданчика. А якими ж були попередниці теперішньої “зеленки”?
Сцена в парку в усі часи його існування була не просто майданчиком, де відбувалися якісь виступи. Саме завдяки їй парк ставав тим осередком змістовного й активного відпочинку, до якого завжди тягнулися рівняни. Підтвердження цьому — вся історія міського парку імені Шевченка.
Літній театр на “Гірці”
Територія садиби Любомирських на “Гірці”, яку збіднілі князі не могли утримувати належно і здавали в оренду місту для різних потреб, на початку ХХ століття була радше не маєтком, а міським садом для гулянь. Духовні потреби відпочивальників задовольняли виступи на концертно-театральних майданчиках. Про один з найперших — літній дерев’яний театр — до нас дійшли скупі відомості. Зокрема, в архівних документах ідеться про переписку з князем Любомирським на початку ХХ століття щодо побудови літнього театру (в документах — павільйону) на “Гірці”. Про те, що цей театр-павільйон таки було збудовано, свідчать газетні статті про виступи в ньому влітку 1907 року трупи Бродерова. Преса відзначала хороший рівень акторської майстерності й оперні голоси виконавців. Зокрема Наталії Кочубей-Дзбановської, яка зачаровувала публіку своїм сопрано. У вихідні та святкові дні для гуляючої публіки в театрі грав духовий оркестр пожежної частини або військовиків.
Особливо затребуваною була сцена театру під час Великих Торгів Волинських (19З0–1938 роки).
Тоді літній театр працював щоденно з 19.00 до 24.00. Там виступали з гастролями театральні трупи, грав джазовий оркестр. Вхідний квиток коштував від 50-ти грошей до півтора злотого. Окрім професійних колективів розважали публіку й аматори сцени — хор з Шубкова, духовий оркестр з Антополя. Концертними майданчиками ставали й відкриті території. На приєднаній в 1935 році до території Торгів ділянці (територія за теперішнім футбольним полем і тенісними кортами в східному напрямку — усього 3,5 гектара) відбувалися етнографічні свята. Зокрема у святі обжинок у 1935 році брали участь, за повідомленнями газет, до 15-ти тисяч мешканців Волині.
Сцена на місці літньої кухні
У перші післявоєнні роки парк імені Шевченка виглядав як закинутий пустир — там випасали худобу, їздили підводи та автівки, територія була захаращена напівзруйнованими будівлями, заставлена трофейною технікою. Тому серед перших документів про благоустрій міста були рішення, що стосувалися парку. Зокрема, й рішення виконкому про побудову літнього концертного майданчика. Але спочатку парк вирішили обгородити новим парканом і запровадити платний вхід.
Скасували його лише в 1951 році. А в 1946 році, відповідно до постанови виконкому обласної ради, напівзруйноване приміщення “барачного типу”, розташоване на місці нинішньої літньої естради, віддали Рівненській філармонії для перебудови на літній відкритий театр. За архівними документами, приміщення “барачного типу” (так воно називається в радянських документах 1945-1946 років) раніше було чимось на кшталт літньої кухні на князівському фільварку. У середині 1920-х років його перебудували на житло.
Уже в травні 1946-го в парку з’явився огороджений концертний майданчик на 600 місць, який тимчасово працював як літній концертний зал філармонії.
Вхід на концерти був платний — від 30-ти до 50-ти копійок. Пропускна здатність — 610 осіб. Скасували платний вхід лише в 1957 році. А ще через 10 років, у 1967-у, зняли загорожу й оновили сцену. Відтоді кількість глядацьких місць зросла до двох тисяч. Нова естрада, як і її попередниця, була дерев’яною, але вже значно більшою, мала закулісні приміщення, високий дах.
За типовим проектом
Чергову реконструкцію парку затіяли в 1982 році, готуючись до 700-річчя Рівного. У 1983-у стару дерев’яну сцену знесли, і парк до початку літнього сезону 1985-го був взагалі без стаціонарної сцени. Виступи відбувалися на переносних підмостках, які монтували на території парку в міру потреби. А тим часом про грандіозну реконструкцію парківської сцени та навколишнього майданчика місцеві компартфункціонери “трубили” на всіх рівнях. Наобіцяли найсучаснішу сцену з найсучаснішим обладнанням, передбачили навіс над глядацьким майданчиком (про що завжди мріяли працівники парку, адже негода часто зривала відпочинкові заходи). На заміну металевої неоковирної “радіорубки” спроектували надсучасний радіовузол зі студією звукозапису, проте… Обіцянки так і залишилися на папері. Чи то коштів забракло, а чи то, як подейкували, тодішні партійні вожді міста не змогли довести вищому керівництву доцільність такої грандіозної перебудови, але розпочате будівництво тривалий час стояло замороженим. Зрештою, уся реконструкція звелася до того, що так-сяк за кілька тижнів до початку весняно-літнього сезону 1985 року довгобуд почали ударними темпами доводити до ладу.
Напередодні відкриття сезону до пізнього вечора в парку ще працювали будівельники, клали асфальт біля фонтану “Богатир” та біля новозведеної сцени, а працівники парку фарбували лавки та прибирали будівельне сміття. “Склепана” авральним методом, далека навіть від типового ескізного проекту, бетонна літня естрада протрималася до наших часів. Та й, власне, стоїть ще й нині.
Наче на сміх людям усередині приміщення влаштували дві вбиральні, встановили мийки й унітази. От тільки водопроводу і каналізації у тій частині парку тоді не було. Тому курйози з “бутафорськими” вбиральнями під час концертів траплялися не раз. Особливо в середині 90-х років, коли в парку виступали столичні “зірки” — Таїсія Повалій, Павло Зібров, тріо Мареничів, Алла Кудлай. Було навіть, київський конферансьє, який заповнював паузи під час виступу Павла Зіброва, зімпровізував зі сцени, що, мовляв, анекдот про туалети на сцені в рівненському парку тепер розповідатиме в інших містах. З часом умивальники й унітази непомітно кудись щезли, а в кабінках технічні працівники розміщували різний мотлох.
До речі, саме під час будівельних робіт у 1985 році біля фонтану “Богатир” у черговий раз (до цього це траплялося і в повоєнні роки, і в 60-і) провалилася земля, відкривши підземелля. Тоді не витримав асфальт під вагою багатотонного КамАЗу, який возив будматеріали. Провалля швидко засипали, і ніхто про нього не згадував. Окрім самих парківських працівників, які про підземелля знали дуже добре і показували охочим, де ще є ходи. Відтоді проїзд важковагового транспорту через парк заборонили.
Фото з особистого архіву автора та Національного цифрового архіву Польщі.
Загрузка...