За святкування Різдва — партквитки на стіл

Як тільки в радянській Україні не намагалися викорінити віковічні традиції новорічно-різдвяних свят, але з цього нічого не вийшло. А так звані нові радянські свята і обряди, якими з усих сил влада намагалася замістити релігійні традиції, здебільшого так і залишилися на папері. Утім, відзначення релігійних свят в радянській Україні загрожувало серйозними неприємностями.

Найвідоміший «антиялинковий» лозунг радянської Росії 1920-х років, фото 1929 року

Вочевидь, живучість традицій новорічно-різдвяних святкувань на теренах Рівненщини пояснюється тим, що наша область порівняно з іншими регіонами України під “совєтами” перебувала менше часу. До 1939 року в Рівному і області вільно відзначали і католицьке Різдво, і православне.

Різдвяний Вертеп. На фото актори аматорського театру с. Тучин Гощанського р-ну, 1930 роки. З родинного архіву заввідділом етнографії РОКМ Алли Українець
Вихованці дитячих садків Москви на мітингу за відміну свята ялинки і Різдва, 1920-і роки
Титульна сторінка журналу «Безбожник», 1931 рік

“Поневіряння“ радянської ялинки
Про те, що відбувається на території радянської України, мешканці краю дізнавалися з газет. Зокрема, про одну таку публікацію в газеті “Слово”, в якій ідеться про святкування нового року і Різдва в радянській Україні, розповіла начальник відділу використання інформації документів ДАРО Людмила Леонова:

— У статті “Праздники Рождества Христова в СССР” автор пише, що, попри сподівання на “еволюцію” ставлення до релігійних свят, прогресу в цьому питанні не спостерігається. Навпаки планується посилити діяльність так званого “Союза воинствующих безбожников”, який ставить собі за мету повне викорінення релігійних традицій, свят і обрядів. Автор вказує, що на базі цього союзу планують створити “Интернационал безбожников”. У публікації також наголошується, що в Росії поневіряються по тюрмах тисячі духовних осіб, а будь-який прояв релігійності дуже не схвалюється. Щодо Різдва, то радянська влада хоча й дозволила встановлювати ялинку і влаштовувати дитячі свята біля неї, але без релігійного змісту. Мало того, писав автор статті, звичай встановлювати ялинку тепер нав’язують і нехристиянським народам — туркменам, башкирам, киргизам. На думку автора публікаціїї, це робиться для того, щоб прибрати будь-які ознаки зв’язку з християнством. Окрім цього, автор публікації вказує й на таку проблему, як дорожнечу ялинкових прикрас у радянській Росії. Наприклад, Дід Мороз коштує від 24 карбовнців 90 копійок до 36-ти карбованців, а кішка з вати — два карбованці 15 копійок. Автор посилається на радянську газету “Правда”, бо навіть вона пише, що за іграшки “фабрики дерут неимоверно. Простая звездочка обходиться фабрике 10-11 копеек, магазинам она продается по 40 копеек, а покупатель платит по 60-70 копеек. Меньше 100 процентов фабрика и продавци не наживаются”. Саме тому, резюмує автор, “рождественская елка в советской России доступна только высшим красным сановникам, спекулянтам и учреждениям, обязанным ее устраивать”.

Стаття про Різдво в СРСР в газеті «Слово»
Радянський агітплакат 1920-х років

У 1939 році, коли Рівне стало обласним центром радянської України, комуністична пропаганда узялася викорінювати релігійні вірування зі свідомості громадян. Однак німецька окупація міста 1941-1944 років завадила цьому процесу.

Афіша новорічних святкувань періоду німецької окупації Рівного

На окупованих територіях німці масово відкривали церкви й не перешкоджали справлянню релігійних обрядів. За архівними даними, на Рівненщині було відкрито 438 храмів.

— Під час німецької окупації навіть влаштовували ялинки для дітей, — розповідає Людмила Леонова. — Зокрема, в школах. Відомо, що, наприклад, 19 січня 1942 року в школі №2 влаштували загальне свято для дітей, на якому були присутні голова окружної управи та бургомістр Рівного Полікарп Бульба. “Український комітет допомоги” в Рівному влаштовував ялинку, де збирали допомогу полоненим. Займалися збором коштів на благодійність і колядники — на допомогу “Просвіті”, на газету “Волинь”, на Червоний Хрест для допомоги дітям бідноти. Наприклад, у січневому номері газети “Волинь” за 1942 рік писали про колядників з села Житин, де відзначилися діти із найбільш свідомих українських родин. Зокрема, згадується хлопчик Льоня Кравчук — майбутній перший Президент Незалежної України.

Повоєнні репресії торкнулися і Різдва
Після війни партійно-радянське керівництво занепокоїлося високим рівнем релігійності населення, не схвалювало й відновлення церков. В Україні станом на 1945 рік була найбільша серед республік СРСР кількість храмів та молитовних будинків — 6 тисяч 72. Відтак, у перші ж повоєнні роки гоніння на релігію поновилися. У травні 1946-го перед партосередками усіх рівнів поставлено вимогу “поліпшити зміст природничо-наукової пропаганди, сприяти боротьбі проти залишків темряви, забобонів, безкультурності та неуцтва”. Щоправда, Сталін у 1947 році дозволив обмежене відродження релігійного життя в країні, однак уже під пильним оком “енкаведистів” — і в цивільному, і в рясах.

Це цікаво  І себе показати, й на людей подивитися — сезон корпоративів у давньому Рівному
Перша повоєнна ялинка в Колонному залі Будинку профспілок в Москві. Портрет вождя — обов’язковий, 1946
Новорічна ялинка зі Сталіним, 1947. Фото з мережі інтернет

Поступово влада перейшла до прямих переслідувань священнослужителів і віруючих, скорочення релігійних громад, закриття храмів. Було категорично заборонено здійснювати богослужіння поза межами церков, влаштовувати хресні ходи. Не оминули ці “новації” й Рівного. Відтак, у місті релігійні свята поступово ставали не такими масовими й зосереджувалися в основному на церковних подвір’ях та в помешканнях рівнян.

Домашня ялинка в родині Галини Данильчук, 1959 рік. На фото — Галина Данильчук
Повоєнні новорічні листівки з вітанням українською мовою

Натомість висока релігійна свідомість сільського населення і молоді зокрема зберігалася й у післявоєнні роки. За даними уповноважених, у містах і селах Рівненської і Волинської областей увечері перед Різдвом по хатах ходили колядники – переважно діти шкільного віку. У звіті уповноваженого в справах релігійних культів при РМ СРСР по УРСР “Про багатолюдні служби у церквах на Різдво та хрещення 1956 р.” ішлося:

“В селах і містах діти у віці від 7 до 14 років перед Різдвом носили вечерю. У населених пунктах… проводилось колядування, тобто ходіння груп віруючих, переважно молодих, по хатах із зіркою і співами пісень, присвячених святу. Колядники зібрали на користь церкви від 500 до 3000 р; ходіння священиків по запрошенню із святою водою відбувалось у більшості сіл, а в західних областях і в містах”.

Уповноважений також зазначив і про відмінності між східними і західними регіонами УРСР:

“У складі тих, хто відвідав церковні служби у дні Різдва і Хрещення у східних областях переважали жінки до 70-80 відсотків, 10-20 відсотків становили старші і мужчини, молодь 5-10 відсотків, переважно дівчата, дітей шкільноговіку практичноне було. У західних областях в містах і селах на службі було багато жінок і мужчин різного віку, а також молоді та школярів”.

Зі спогадів рівнянина Юхима Германа (записано в 2009 році):

— У 1940-50-ті роки про Різдво навіть уголос ніхто говорити не наважувався. Новий рік святкували один день – першого січня. Пам’ятаю, були ялинки в школах. Влаштовували новорічне свято в Будинку культури залізничників (добротне приміщення його знесли кілька років тому під час реконструкції вулиці Соборної, — прим. авт.). У домівках ялинки ставили майже всі, бо коштувало деревце копійки. А от прикрасами похвалитися могли не всі. Хіба що в когось ще з польських часів залишилися, бо фабричних іграшок у магазинах тоді практично не було. Здебільшого прикрашали, як у давні часи – цукерками, горішками, загорнутими у фольгу, яблуками. Виготовляли власноруч з паперу чи картону різних звіряток.

Рівненський Клуб залізничників, 1954 рік
Післявоєнні листівки. Ялинка з радянськими символами
Післявоєнна новорічна «орадянщена» листівка

Покарання за вірність народним традиціям
У 1960-70-ті роки до справи обмеження поширення релігії серед населення, особливо серед дітей і молоді, долучилися не лише партійні, а й комсомольські організації. Чимало рівнян старшого покоління пам’ятають, як у ті часи на Різдво, Водохреще, інші релігійні свята комсомольські активісти та шкільні й інститутські викладачі влаштовували справжнісінькі засідки біля міських храмів, де буквально виловлювали дітей і молодь, які прийшли з батьками на богослужіння.

Це цікаво  Як горів театр рівняни дізнавалися з... “Голосу Америки”
Комсомольські дружинники готові вирушити на чергування до храмів

Тих, хто попався, потім усіляко соромили на комсомольських зборах і піонерських лінійках. Бувало, за відвідання богослужінь виключали з партії й комсомолу, знімали піонерський галстук. Тому рівняни, котрі мали рідню у селах, воліли на великі релігійні свята виїздити саме туди. Чи то сільська комуністична влада була більш поблажливою до релігійних потреб громадян, а чи просто мусила закривати на це очі, зважаючи на реалії.

Ялинка в Рівному біля новозбудованого облмуздрамтеатру, 1961 рік
Ялинка в Рівному на місці, де згодом облаштували Театральну площу, 1953 рік. Фото з мережі Фейсбук

У 1964 році радянська газета “Правда” писала:

“Перша Всесоюзна нарада з питань нових обрядів привернула увагу партійних, радянських органів, науковців до важливої проблеми викорінення залишків віджилого побуту, які підтримували церковники і які стояли на перешкоді інтенсивному процесу творення і впровадження у життя та побут трудящих таких свят і обрядів, які підвищують їх трудову і політичну активність”.

Компартійці закликали впроваджувати “пролетарську обрядовість”, з “правильними” колядками та щедрівками — про всюдисущу партію, нову радянську людину й вільну працю. В обласній газеті “Червоний прапор” 1960-х років бодай словом не згадувалися ані Різдво, ані традиції колядування. Натомість описували так звані нові обряди, які восхваляли уряд, партію, радянського трудівника.

Газета «Червоний прапор», передноворічний номер

З 70-х років і аж до розвалу Союзу при Раді міністрів УРСР та облвиконкомах працювали спецкомісії з радянських традицій, які займалися розробкою, методологією та впровадженням так званих нових радянських обрядів у життя.
Проте, як не намагалася радянська влада викорінити створюваний народом століттями духовний спадок, зробити цього так і не вдалося. І нехай нині деякі релігійні обряди дещо трансформувалися, але вони живуть і шануються сучасними рівнянами.

Ілюстративний матеріал з фондів ДАРО, РОКМ, мережі Фейсбук та інших відкритих джерел, особистого архіву Галини Данильчук, Алли Українець, автора публікації

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 1, середня: 5,00)
Загрузка...