Багато років поспіль цим святом завершувався літній сезон у парку. А ще — його приурочували до подій так званого “золотого вересня”. Утім, якщо відкинути пропагандистську складову, — це був справжній загальноміський фестиваль квіткової краси і вшанування рівнян, які цю красу створювали.
Серед радянських свят у Рівному особливо пам’ятним містянам старшого покоління залишилось свято квітів. Зазвичай його проводили в останню неділю серпня або першу вересня у міському парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка. Приурочували найчастіше до 17 вересня — дати радянського “визволення” міста в 1939-у. Бувало, й до інших дат. Адже за срср влаштовувати масові свята “просто так” не можна було. Пропаганда — понад усе.
Хоча й було воно технічно убогеньким, як за сучасними мірками, але, воістину, загальноміським. Не існувало такого підприємства, організації, установи, навчального чи дошкільного закладу, які б не брали в ньому участі. Щоправда, усе це робилося за партійною рознарядкою. У всіх квіткових композиціях, букетах, клумбах обов’язково мали бути присутніми згадка про КПРС, Лєніна, “червоних визволителів”, комсомол… Де квіти, а де КПРС і комсомол, проте…
Рівнянам запам’яталися, звісно ж, не комуністичні гасла, а неймовірне розмаїття квітів — просто квітковий рай, у який поринало Рівне в цей день. У 1960-і й на початку 1970-х свято починалося з урочистої ходи центральною вулицею міста. Основне ж дійство відбувалося в парку.
Помилуватись квітковими композиціями сходилися, без перебільшення, тисячі рівнян. Як же виник цей дивовижний і унікальний квітковий фестиваль?
Захоплення, що стало святом
Ідеологічну складову на свято “навішали” вже місцеві комуністи. Бо ж у радянські часи вважалося, що галузь культури, до якої відносилась і організація відпочинку трудящих, є виключно сферою ідеологічною. І пересічний рівнянин, який прийшов до парку подивитися виставку квітів, повинен був розуміти, що без участі “керівної і спрямовуючої” квіти просто рости не могли… А якщо без сарказму, то народилось свято із звичайного захоплення одного незвичайного рівнянина — заповзятливого квітникаря, безмежно залюбленого у квітковий і рослинний світ Анатолія Федоровича Крашаниці.
Давно він відійшов у кращий світ. Але свого часу був дуже відомою людиною у Рівному. У дворі свого комунального будинку на вулиці Чорновола (за срср — 17 вересня) вирощував він квіти. Місця бракувало, однак квітникар якось давав раду своїм улюбленцям. А коли стало відомо, що на місці, де ростуть виплекані його руками квіти, проляже водогін Анатолій Федорович занепав духом — доведеться викорчовувати… А куди їх подіти? Не викидати ж!.. Вирішив звернутися до міської влади, а там йому порадили пересадити квіти до міського парку. Тим паче, що мешкав Анатолій Крашаниця якраз навпроти входу до парку. І місце для квітів там знайшлося. У 1960 році до міського парку якраз приєднали нову територію — ділянку в бік теперішньої вулиці Княгині Ольги. Величезний схил, порослий кропивою і бур’янами, ще залишався невпорядкованим. Кращого місця для втілення своєї давньої мрії — вирощувати нові сорти жоржин — Анатолієві Крашаниці годі було знайти.
Саме на жоржинах особливо знався квітникар. Десять років збираючи колекцію цих квітів, назбирав аж 400 сортів. А кілька десятків сортів вивів сам. Були серед них сорт “Микола Кузнєцов” з червоно-білими пелюстками, “Олеко Дундич” з густо-червоними, “Оксана Петрусенко” (радянська оперна співачка) — з ніжно-рожевими. Ну, як кажуть, які часи, такі й назви. Хоча, як розповідали ті, хто знав Анатолія Крашаницю, жоржини були напрочуд гарні.
Мріяв рівненський квітникар вивести сорт пахучих жоржин. Адже відомо, що ці квіти не пахнуть. На жаль, здійснити мрію йому так і не вдалося. Але в історії міста цей небайдужий до краси чоловік назавжди залишив слід. Його дружина, якої також уже давно немає на цьому світі, люб’язно передала авторці цих рядків частину сімейного фотоархіву. Ці світлини свого часу були частиною музею історії парку імені Тараса Шевченка.
Ділянка Анатолія Крашаниці в парку з часом розросталась усе більше. А невдовзі поруч із нею з’явилися ділянки інших небайдужих до квіткової краси рівнян — інженера Михайла Никоненка, лікаря Федора Мартинюка, домогосподарок Галини Івончик та Стефанії Корхової. Згодом до благоустрою уже розпланованої новоприєднаної ділянки парку долучалися дедалі більше рівнян: студенти “водника”, працівники швейної фабрики, льонокомбінату, школи і “виші” міста, станція юних натуралістів. Так поступово занедбана околиця парку невпізнанно змінювалась. А квітникарі, яким уже було затісно на нижній терасі парку, перебралися на верхню. Невдовзі з’явилася ділянка з лікарськими рослинами, висаджена рівнянином Петром Федоровичем Непокульчицьким. Майже піввіку працював він заготівельником лікарських рослин. А на схилі літ вирішив присвятити себе збереженню і пропаганді лікарської флори, що зникає. На цій ділянці він зібрав понад сотню лікарських рослин Полісся.
Ось так у 1960-1961 роках у міському парку за участі ентузіастів було створено першу в Україні постійно діючу грунтову виставку квітів. На ній було представлено близько 500 сортів жоржин, 200 сортів гладіолусів, 60 сортів троянд, 50 сортів флоксів, тюльпанів, лілій, однорічних квітів і кущів. Тоді ж на верхній терасі парку серед квітів з’явилася скульптурна композиція під назвою “У космос!” на честь польоту в космос Юрія Гагаріна. А ще — виникла ідея провести в Рівному свято квітів і квітникарства, яке стало традиційним.
Нині від скульптури залишився лише постамент, обвитий декоративним виноградом. Та й виставка давно вже не вражає уяву рівнян і гостей міста.
До кінця 1980-х свято поступово втрачало свою актуальність. У середині 1990-х працівники парку спробували відродити свято, вже без ідеологічної складової. Однак воно вже не було таким масовим і колоритним. І зрештою зникло з дозвіллєвої карти міста зовсім.
Свято квітів і виставка квітів у приміщенні, де тепер розміщується піцерія “На “Гірці”, фото 1961 року.
Свято залишилося на старих світлинах.
Традиція висаджувати квіти на верхній і нижній терасах парку залишилася й донині. Щороку рівняни та гості міста з весни до пізньої осені можуть милуватися квітковим буйноцвіттям. Згадка ж про унікальний квітковий фестиваль, на який приїздили за досвідом гості з багатьох куточків України, залишилася лише в пам’яті рівнян, які на власні очі його бачили, та ще — на старих світлинах.
Фото до публікації з сімейного архіву Анатолія Крашаниці та особистого архіву авторки
Загрузка...