Знімаємо капелюха перед… капелюшком

Як би не ставилися до цієї “легковажної”, як вважає дехто, частини жіночого гардеробу, але жіночий капелюшок таки заслуговує на гідне місце серед музейних експонатів. Він — не лише данина моді й бажанню жінки мати гарний вигляд. Капелюшок — свідок цілої епохи, який може “розповісти” про неї не гірше історичного документу.

Слово “капелюх” за версією деяких мовознавців найімовірніше є полонізмом — походить від польського кapeluch, що своєю чергою утворено від італійського cappello чи латинського cappa — “плащ”, “головний убір”. З того ж кореня французьке chapeau, що українською — “шапка”, “кепка”. Коли вони з’явилися в жіночому гардеробі, точно й не скаже ніхто. Буцімто перший капелюх подарував людям древньогрецький бог Гермес. А в Стародавньому Єгипті великий клафт (царський головний убір) зі смугастої тканини на голові був привілеєм фараонів, простолюдини ж задовольнялися перуками з рослинних матеріалів.

У Середньовіччя капелюхи і капелюшки були предметом розкоші. А вже в XVII столітті англійський письменник Джозеф Аддісон писав, що в природі немає нічого мінливішого за жіночі капелюшки. Еволюція цього головного убору призвела до того, що з часом він став не лише популярним і необхідним, а подекуди й обов’язковим. Бо вважалося, що жінці вийти за поріг дому без капелюшка є верхом непристойності.

Епохою жіночого капелюшка можна вважати ХІХ століття. Він буквально витіснив напудрені неприродні перуки, спричинивши справжній бум найвигадливіших головних уборів. При цьому капелюшок демонстрував не лише смак його власниці, а й її статус у суспільстві.

У кінці ХІХ-го на початку ХХ століть жіночий капелюшок став менш крислатим, не таким декорованим і загалом поменшав у розмірах. А європейські модельєри міжвоєнного періоду були переконані, що справжній стиль і краса без капелюшка неможливі. Вочевидь, такої думки дотримувалися й рівненські пані і панянки, бо носили цей головний убір і в лютий мороз, і в жахливу спеку. Звісно, відповідних фасонів і з відповідних матеріалів. Тоді капелюшок, рукавички, сумочка і взуття мали складати кольоровий ансамбль.

Гортаючи старі сімейні альбоми тих років, переконуємося у справедливості твердження, що немає на світі жінок, яким не личать капелюшки. Треба лише знайти свій. У міжвоєнному Рівному з цим проблем не було. Понад десяток міських магазинів торгували цим модним аксесуаром. Можна було замовити його і в місцевих капелюшниць. Щоправда, таких в місті було всього кілька. А кому дозволяли кошти — замовляли капелюшки в майстернях у Львові, або “виписували” з магазинів Варшави, Відня, Парижу через журнальні каталоги.

Жіночий капелюшок зазнав і “репресій”. “Визволителі” зі сходу принесли в місто свою “моду” — на сірість, безликість і одноманітність. Капелюшки стали вважати буржуазною модою. Але рівнянки не здавалися, і аж до початку 1960-х (попри навіть воєнне лихоліття) з їхніх гардеробів цей головний убір не зникав. Хіба що став більш лаконічним, менш декорованим, але від того не втратив елегантності.

Де “поселились” ретрокапелюшки в Рівному

Окрім, звісно, бабусиних-прабабусиних скринь і закутків старих шаф, є одне цікаве місце в Рівному, де “живуть” ретрокапелюшки. І це …фондосховище Рівненського краєзнавчого музею. А порядкує там старша наукова співробітниця відділу фондів Галина Данильчук. Що є у “загашниках” музею, вона знає точно. А ще й популяризує і примножує ті багатства. Не так давно невелика музейна колекція капелюшків поповнилася новими екземплярами. Розповідає Галина Данильчук:

Поважна містянка пані Тамара Георгіївна Коновалюк подарувала музею цілу колекцію капелюшків своєї мами Олександри Василівни Трофимович (в дівоцтві Новоселицька). У 1930-і вона мешкала в Рівному. Пані Олександра була красунею, чудовою кравчинею, а ще — танцювала в трупі відомого українського хореографа Василя Авраменка. Вісім її капелюшків дожили до наших днів, а це приблизно 90 років. Вона принесла їх у такій же старенькій круглій, спеціально для зберігання капелюшків, дерев’яній коробці. Серед них є плетені, фетрові, з оздобленням, з крисами… Є так звані таблетки, беретки, один капелюшок оксамитовий… Дуже тішуся цим подарунком. Музей збагатився ще на одну цінну колекцію! Дякую нашій шановній дарувальниці!

За словами Галини Данильчук, у музейних запасниках є чимало цікавих побутових речей, у тому числі одягу різних часів. Є сукні, взуття, верхній одяг жіночий і чоловічий. Є мереживо початку ХХ століття. Усі ці речі зберігаються у фондосховищі. Потрапили вони до музею різними шляхами. Одні подаровані, інші знайдені працівниками музею, деякі підібрані просто зі смітників, куди були викинуті як непотріб. Зберігати їх непросто. Бо це тканинні вироби, яким потрібен спеціальний температурний режим, догляд.

На жаль, немає можливості в нинішніх умовах показати їх відвідувачам. Музейні зали, де можна було б розгорнути таку виставку, наразі зачинені. А розміщувати їх на вуличній виставці в так званому кубі, також дуже ризиковано — яскраве сонце, негода, все це може зашкодити таким делікатним експонатам.

Однак, як каже Галина Данильчук, музей поступово відкриває свої фонди відвідувачам, зокрема, у віртуальному форматі. Колекції оцифровуються. Краєзнавиця сподівається, що дійде черга й до одягу та капелюшків. Бо вони заслуговують на те, щоб бути повноправними музейними експонатами, і щоб їх побачили не лише рівняни, а й гості міста.