(Продовження. Початок тут)
Залізна дисципліна була обов’язковою для гімназистів і в позаурочний час.
“Стражі моралі” пильнували за її дотриманням і вдень, і вночі. А кожен проступок порушника і вид покарання за нього заносили до спеціального журналу. У подальшому це могло бути враховано під час складання іспитів.
Карцер та різки — реалії гімназійної науки
Навіть такі безневинні витівки, як паління цигарок чи прогулянка без кашкета, оберталися покаранням. Наприклад, як ідеться в одному з журналів, учень Петро Бондар за “куреніє папірос” опинився в карцері на три години. А учні Іванов і Вулах за те, що “билі замєчєни на уліце в общєствє знакомих баришень” отримали арешт на дві години.
Один із відомих гімназійних хуліганів встановив своєрідний рекорд покарань: за побиття учня отримав перебування в карцері на 2 години; за те, що пішов з уроку – півтори години арешту; за незнання уроку – годину арешту; за втечу з-під арешту – 2 години арешту; за невиконання обов’язків чергового – годину арешту; за безлад на учнівській квартирі – 2 години арешту; за паління – 3 години карцеру; за вихід у пізній час з квартири – 2 години арешту.
Спектр покарань був різноманітний: зауваження, догана, стояння біля дошки, заборона ігор і прогулянок, стояння в кутку або за штрафним столом, позбавлення однієї або двох страв, заборона виходити з двору, сидіння в карцері, утримання в карцері на хлібі й воді, записування на “чорну дошку”, тілесні покарання і виключення з закладу. Тілесні покарання допускалися, як крайній захід, без якого неможливо обійтися. Найбільш розповсюдженою їх формою залишалася “цариця” виховання — різка. У 1840 році фізичні покарання учнів офіційно заборонили, але в 1859 відновили.
Пустилися берега
Звичаї рівненських гімназистів не завжди відповідали уявленням про “шляхетне” товариство. Документи зафіксували випадки, коли учні мстилися вчителям і за погані оцінки, і за покарання. Найчастіше це було биття вікон в помешканнях вчителів і вихователів, а інколи й побиття їх самих.
Не були рідкісними в житті учнівської молоді пияцтво і розпуста. Причиною був низькій культурний рівень, обумовлений їх соціальним походженням. Хоча більшість учнів на початку діяльності гімназії були з дворян. Давався взнаки й вік гімназистів — від 16 до 25 років. А пияцтво в провінційному житті того часу було явищем звичайним, характерним для всіх верств міського населення. Судячи за інформацією, що збереглася, частина гімназистів пила і палила. Місцеві торговці продавали, або давали тютюн та алкоголь учням у борг, залишаючи в заставу їхні шинелі.
Непоодинокими були й масові бійки між учнями реального училища та місцевою молоддю. Дійшло до того, що на це ганебне явище звернули увагу газетярі й просили керівництво училища вплинути на учнів. Ось як писала про це газета “Волинь” на початку ХХ століття.
Попри заборони і суворі покарання, учні примудрялися відвідувати різні публічні зібрання і театри, де дозволяли собі вольності, не відповідні їхньому віку. Заводили знайомства з актрисами, по закінченню вистав часто залишаючись у їхньому товаристві. Часто були не тільки свідками непристойних сцен, але й самі брали в них участь. Наслідками ж таких знайомств залишалися великі борги. Тому не дивно, що дирекція гімназіїї забороняла учням відвідувати розважальні заклади, вокзал (там був буфет і ресторан), приміський гай Грабник, публічні бали, маскаради, танцювальні вечори, трактири і сади при них, кофейні, кондитерські, більярдні, оперетки та інші публічні заклади. В театрах, цирках, на музично-літературних, а також дитячих вечорах учням дозволялося бувати лише з дозволу керівництва закладу, і за квитками, виданими дирекцією гімназіїї.
За матеріалами Державного архіву Рівненської області
Загрузка...