У ХІХ столітті і до Першої світової Волинь перебувала у складі Російської імперії, а це означає, що їй були притаманні як свої індивідуальні, так і загальноімперські тенденції в різних сферах життя.
Попри те, що цей час можна назвати «найтемнішим» у луцькій історії, він має цікаві і колоритні сторінки. Люди якось жили і намагалися прикрасити й «розвантажити» своє «уєздне» існування. Що робили мешканці у вільний час у Луцьку в ХІХ столітті, які були розваги, як народні маси «ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ» гуляли і відволікалися від буденності?
Дворянська культура публічного саду і випивка простолюдинів
Волинь ХІХ століття не стала одразу російською. Вона ще пам’ятала і зберігала шляхетські садиби, маєтки, палаци і парки. Проте міська мода на гуляння в парку, а точніше, в саду, в Луцьк прийшла з російських головних міст, де побутувало пристрасне захоплення усім французьким. Гуляння в парку – це не просто спосіб провести час, а ціла культура, яка започаткувалася в Луцьку у 1870-х роках.
Уже в ті часи головною вулицею міста була Шосейна. Цю назву вона дістала через те, що сюдою проходила траса Києво-Брестського шосе, прокладеного у 1860-ті роки. Вулиця опинилася серед міської забудови, з її пагорбів відкривався милий вигляд на старовинні пам’ятки міста. Нині це вулиця Лесі Українки, околиці якої в ХІХ столітті не були так забудовані, як зараз.
Восени 1866 року західними краями Російської імперії мандрував дійсний і таємний радник Помпей Батюшков. Разом із ним «съ Высочайшаго свѣдѣнія» перебував художник Московської оружейної палати Дмитро Струков. Саме він зробив малюнки, за якими потім у петербурзькій майстерні Олександр Беггров виконав кольорові літографії волинських і не тільки пам’ятників старовини. Одна з них – фантастичний вигляд на Луцьк з пагорбів Святої гірки. Зараз це вулиця Гаврилюка, за 20 метрів від Лесі Українки.
У 1870-х роках Луцька міська дума неподалік давньої Святої гірки вирішила закласти міський сад. Розташовувався він поряд із на той час уже колишнім монастирем ордену тринітарів, гарний класицистичний костел якого саме розбирали у той час. Сад розкинувся трохи південніше монастиря та на місці розібраного костелу.
Сад – це не просто територія з деревами. Там мали бути деякі неодмінні атрибути паркових гулянь. У 1887 році до Луцької міської думи звернувся Йосиф Мануков з пропозицією віддати йому в оренду міський сад на 10 років. Він обіцяв побудувати літній театр з приміщенням для буфету і фойє та естраду для музичного оркестру. На цьому планував і заробляти. Після завершення терміну оренди всі споруди мали перейти у власність міста. Міська дума дала добро, проте з якихось причин Мануков так і не реалізував задуманого.
Натомість у думу звернувся Гецель Сороко з пропозицією віддати йому в оренду сад на 3 роки. Він обіцяв розважати лучан збудованим за 300 рублів балаганом. Це була популярна форма розваг в Російській імперії. Балаган був критим невеликим простим приміщенням, де виступали артисти з більш-менш стандартною програмою. В неї входили боксерські змагання, показ карликів, «бородаті жінки», циркові трюки з вогнем, виступи ілюзіоністів, лялькові вистави «петрушечників». Міська публіка була в захваті від цих шоу.
Проте замість балагану Сороко з компаньйоном Срулем-Мойшею Зафраном побудували цілий літній театр, витративши на будівництво не 300, а 1600 рублів. У театрі виступала трупа артиста І. Чечіна. Хоча за умовами, орендар сплачував певні відсотки з прибутку саду, щоб відбити таку суму, він хотів узяти в оренду сад не на 3, а вже на 10 років. Міська дума погодила. Так у Луцьку постав чи не перший театр. Він притягував лучан не менше, ніж балагани. Як ішлося у звіті думи, в цьому театрі «зручності ніскільки не поступаються приміщенням театрів у великих містах».
В останні два десятиліття в саду біля Шосейної діяв не тільки театр. Тут часто відбувалися гуляння з музичним оркестром. Є відомості про те, що грали в саду оркестри полків армії Російської імперії, які квартирувалися в Луцьку. У вихідні по місту гуляли дами з літніми парасольками у довгих широких платтях, а супроводжували їх чоловіки з циліндрами на головах. Така картина потрапила на поштову листівку, зроблену біля самісінького міського саду на Шосейній.
Дами споглядали вистави, а потім неодмінно тягнули чоловіків у театральний буфет. Хто не хотів церемоніально відвідувати сад, міг одразу піти чогось випити. Згідно з постановою Луцької міської думи 1887 року, луцькі «питейныя заведенія» розділялися на 2 розряди: для вищого й середнього класу людей і для простолюдинів. У документі так і писалося – «для простолюдиновъ». В закладах першого розряду мало бути 2 мебльовані кімнати – одна для буфету з холодними закусками, одна для столової. Друга категорія могла міститися в одній кімнаті з влаштованими лавками і столами. Кожен тип повинен мати кухню. Право продажу довільними дозами і з відкоркованих пляшок дозволялося тільки першій категорії. Був ще тип закладів, який продавав алкоголь тільки з собою. Там не допускалося скупчення народу і тримання посуду, з якої можна випити.
Як пише Вальдемар Пясецький, одним із улюблених закладів луцької публіки був ресторанчик для вищої категорії «У Анни». Там подавали дуже популярні настої, полинівку і тернівку, різні м’ясні страви з дикої птиці. А фірмовою тут були картопляні «пальчики» під грибним соусом.
Поряд із міським садом у 1895 році з’явилася ще одна новинка – відкрили перший в Луцьку пам’ятник. Він був зроблений з граніту й бронзи і був присвячений імператору Олександру ІІІ.
Дорогим, але модним задоволенням тоді ставала фотографія. Ну, яка ж грошовита красуня не захоче після гулянь у саду, вбраною у свою найкращу сукню, відобразити свій портрет на папері? У Луцьку діяли щораз більше фотосалонів. За словами луцького колекціонера Віктора Літевчука, першим у місті фотостудію відкрив Еміль Майєр у 1860-х роках. У 1880-х роках відкрився фотосалон Мінаковського. Одним із найпрестижніших у пізніші часи був салон артистичної фотографії Ананія Доссіка «Рембрандт». Фотографувалися лучани і в «Леонарді» Нахмана Шифера та інших. Ці портрети стали гарним відображенням шарму тієї доби.
Сад занедбали через жадібність
Після закінчення терміну оренди міського саду Сорокою міська дума стала думати, хто далі за ним має вести догляд. Охочих було немало та не відразу. Певний час сад стояв без догляду і потрохи заростав. Згодом мешканець міста Герман Касьянов хотів узяти в оренду сад біля окружного суду на 12 років. Щорічно обіцяє платити в міську казну певну суму. Натомість залишає за собою право будувати балаган, театр, будки, буфет, влаштувати ліхтарі.
Цікавим для міської думи виявилося ще одне звернення. І не дивно, прохач настільки розхвалював себе і вивищував в очах міщан, що годі було відмовити йому. «За 3 сезона моей дѣятельности въ Луцкѣ на нивѣ русскаго искусства я свое антрепренерское знамя держалъ высоко и лучане меня не могутъ упрекнуть въ некорректномъ къ имъ отношеніи. …За 3 сезона моей театральной дѣятельности я, кажется, оставилъ хорошее впечатлѣніе. …Думаю, что болѣе честнаго и энергичнаго предпринимателя какъ я городъ искать не долженъ», – писав про себе антрепренер (організатор культурно-видовищних дійств) Михайло Фебер з Херсону. Ай, молодець!
Він хотів побудувати в міському саду двоповерховий мурований театр. Також обіцяв почистити сад. Проте в міській думі не погодилися одразу на умови. Для розгляду пропозицій Касьянова і Фебера в думі скликали комісію. Вкінці роботи вона написала звіт, в якому зазначила, що як виявилося, підприємці зовсім не збираються будувати театрів, а мають намір звести лише балаган, чорти б їх ухопили. Комісія визнала, що влаштування будівлі для театру в міському саду і впорядкування саду має бути клопотом безпосередньо міського управління. Як зразок будівлі напіввідкритого театру комісія рекомендувала приміщення київського кафешантану Шато-де-Флер.
Серед причин відмови комісія називала ті, що балаган буде «обезобразить» сад, що місто буде залежати від підприємців, які хочуть вигоди тільки для себе. Дуже цікаве зауваження комісії про театр як мистецтво.
«Сценическое искусство само по себѣ, имѣя образовательное значеніе, отвлекаетъ простой-рабочій людъ отъ пьянства, а слѣдовательно развитіе этого искусства должно поощраться Городскими Управленіями, и должно входить въ его заботы, хотя бы даже съ затратою извѣстныхъ суммъ, безъ извлеченія большой доходности».
Це відбило у підприємців бажання щось робити. Як виявилося, на довгі роки. Поки міська дума збиралася з намірами «поощрять» луцький театр, сад все більше ставав занедбаним. Сприяло цьому не тільки це і небажання дати заробити антренпренерам. У Луцьку відкрилися два приватні сади. Один із них розташовувався на місці нинішньої інфекційної лікарні на Шевченка. Як пише Пясецький, він належав родині Марцинішиних. Інший сад – «Ельдорадо» – був ще більш привабливим, адже у ньому розташовувалися атракціони. Це ще один популярний вид розваг тієї доби. Окреме місце для атракціонів відвів на своїй землі Мар’ян Гольдшмідт. Сад розташовувався на березі річки Стир приблизно на місці нинішньої «Нової лінії».
Розуміючи ситуацію, в міській думі вирішили піти на компроміс і стали шукати орендаря на дуже вигідних умовах. У 1910 році міська управа, звертаючись в газету «Волынь» і «Кіевская Мысль», «покорнѣйше проситъ напечатать на первыхъ страницахъ въ 4 ближайшихъ номерахъ объявленіе». У ньому управа запрошує підприємця, який узяв би на найвигідніших умовах в оренду міський сад біля окружного суду площею півдесятини з умовою будівництва в ньому театру. Надійшло два звернення, проте справа так і не зрушила з місця.
Брудний балаган і єврейські клозети
Занедбанню міського саду біля Окружного суду посприяв ще один фактор. У 1904 році міська дума прийняла стратегічне рішення: закрити базар на Парадному майдані і на його місці влаштувати міський сад. Це була довга історія з кулуарною боротьбою різних зацікавлених сторін, яка тривала майже десять років.
Ще один вид міських розваг того часу – гуляння на ярмарках. Якщо прогулянки в парку були свого роду церемонією, то розваги на ярмарках вважалися більш «низменными». Тут також була своя інфраструктура, головним об’єктом якої були балагани. Крім того, біля ринків зазвичай кидали якір різні мандрівні цирки й атракціони. Часто в балаганах показували і не зовсім етичні видовища, аби глядач був і гроші платив. Правда, квитки були дешеві, а тому доступні для багатьох.
У більшості ж випадків репертуар балаганів був такий самий, як і в саду, проте садові театри приваблювали трохи інший склад публіки, ніж базари, де тинялися більше лайдаки, ошусти і їм подібні міські гольтіпаки. На ярмарках часто випивали, тож це також додавало свого колориту. Ще одним неодмінним атрибутом базарних гулянь був бруд. Адже в садах зазвичай були розбиті доріжки, а на незамощеному Парадному майдані при великих скопищах народу багно і нечистоти ставали декораціями усіх цих гулянь. Дуже добре описав ситуацію начальник луцького гарнізону у перші роки нового століття.
«Площадь эта въ настоящемъ ея видѣ, при существованіи на ней ярмарки и базара съ балаганомъ для цирковыхъ представленій, всё болѣе и болѣе загрязняется и служитъ причиной распространеній заразныхъ болѣзней, которыми болѣе всего страдаютъ жители ближайшихъ усадьбъ. Въ случаѣ появленія холеры, эта «Парадная» площадь несомненно будетъ служить разсадникомъ заразы въ виду того, что навозъ и людскія испражненія, годами накопившіеся какъ на самой площади, такъ и вокругъ балагана и базарныхъ будокъ, заражаютъ почву и подпочвенныя води», – писав він.
А директор чоловічої прогімназії Каштурєв, яка розмістилася в келіях колишнього монастиря бернардинів скаржився на «єврейські клозети» поруч із ринком і балаганом. Він зауважив, що при цій ситуації на майдані ще й відкриваються нові м’ясні магазинчики. За такої антисанітарії епідемія була не за горами. До речі, саме з дерев’яним балаганом на Парадному пов’язаний факт, коли легендарний луцький пожежник Лук’ян Снітковський травмував око під час пожежі приміщення 1913 року і не зміг в подальшому виконувати своїх обов’язків. І над усім цим підносився масив православного собору, який недавно перебудували з костелу бернардинів.
У 1907 році почали активно працювати над створенням саду на Парадному. З виробів цегельні «Лучанин», що на Гнідаві, вимурували паркан з кованими і дерев’яними ґратками, розсадили багато видів дерев та кущів. Тепер основні міські гуляння стали проводитися тут, правда, рідко. Постійний вхід у сад відкрили тільки в 1913 році, «уступая усиленнымъ ходатайствамъ жителей г. Луцка».
У 1908 році в Луцьку з’явилася посада міського садівника. Він разом з помічником доглядав за всіма зеленими насадженнями Луцька. Якби це зробили раніше, можливо, сад біля суду і не занепав би.
Іподром і зимовий каток: спортивний Луцьк епохи Романових
Ще одним видом улюблених міських розваг були кінні дербі. На околиці Луцька неподалік католицького цвинтаря (зараз на його місці Меморіал) розташовувався іподром. Невідомо, чи б він виник, якби не військові. У Луцьку базувались кілька полків армії Російської імперії, в тому числі гусари. Спочатку казарми і конюшні розташовувалися на Парадному майдані, але згодом їх перенесли в район сучасного кінотеатру «Промінь».
Іподром розміщувався або на місці, або поруч із сучасним стадіоном. Незважаючи на те, що це був об’єкт військових тренувань, тут іноді влаштовувалися перегони. Як пише Вальдемар Пясецький, на цьому іподромі після 1885 року влаштували дерев’яні трибуни. Змагання відбувалися щонеділі і були дуже популярні серед лучан.
Ближче до Першої світової війни іподром занепав і дерев’яних трибун вже не було. Він потрапив на аерофотознімок Луцька 1917 року. Дорога на фото – теперішній проспект Перемоги.
Уявіть гарний зимовий вечір суботи в Луцьку кінця ХІХ століття. Ліхтарник гасить останні вечірні світила, морозна і скрипуча темрява огортає пухнасті простирадла снігу на міських вулицях, а в будинках запалюються теплі, домашні, затишні вогники. Привезена газета з Житомира подає відомості про розклад мандрівного цирку по губернії, а на північній околиці міста готують «ракети» (так тоді називали феєрверки), щоб розпочати вечірні гуляння на льодовому катку.
Було чим зайнятися лучанам і взимку. На пагорбах Градної гірки (Градний узвіз) були місця для спуску на дерев’яних санках. Проте більш характерною розвагою були катки. Спорт узагалі став всеімперською модою наприкінці ХІХ століття. На катках іноді грав військовий оркестр, а також влаштовували піротехнічні шоу. В Луцьку запускали феєрверки на катках і в міських садах. Вхід на міський каток, який за словами Пясецького, розташовувався біля іподрому, був платним, але дешевшим, ніж вхід на приватні катки Глікліхів та Кронштейнів. Де розташовувалися останні два, поки встановити не вдалося.
Живі картинки: як у Луцьку з’явилося чудо
1895 року в Парижі презентували новинку – «сінематограф Люм’єра». Це настільки вразило публіку, що новинка одразу поширилася світом, в тому числі і в російські губернії. За кілька років у містах по всій імперії почали з’являтися стаціонарні установки для показу «живих картин». Сам апарат зазвичай розташовувався в іншій кімнаті й проектував світло через отвір у стіні на екран. Стаціонарні сінематографи стали називати електротеатрами.
Відомо, коли почали показувати кіно у Луцьку: це 1908 рік. До нього було причетне так зване Луцьке товариство тверезості. Аби залучати людей до безалкогольних акцій, товариство використовувало показ «живих картин». У них була пересувна установка, яку часто використовували у дерев’яному літньому театрі, який розташовувався поряд з першим міським садом.
Взимку 1909 року товариство вирішило зробити покази стаціонарними. Вони орендували зал на першому поверсі житлового приміщення на перетині сьогоднішніх вулиць Ковельської та Лесі Українки. В залі було 80 місць, половина із яких сидячі. Цей перший стаціонарний кінотеатр Луцька не мав назви. Він проіснував всього півтора року.
Перші електротеатри в Луцьку мали назву «Модерн» і «Ренесанс». Вони розташовувалися на Шосейній і також мали свої буфети. Крім алкоголю і холодних закусок продавали й солодощі. Улюблені види – шоколад і карамель.
Ці електротеатри були маловмісні і не завжди могли задовільнити великий інтерес публіки, яка збиралася масово дивитися на «живі картинки». Тоді У 1909 році чиновник Луцької міської думи Л. Ельберт ініціював відкриття великого електротеатру «Одеон» на вулиці Шпитальній (тепер Богдана Хмельницького). Він мав 300 місць, вестибюль, апаратну і невелику сцену. Зараз це перебудований згодом театр ляльок.
Інтерес до тоді ще німого кіно в Луцьку був величезним. Мешканці сприймали кіно за чудо і на той час їх можна зрозуміти. Кінематограф став поволі витісняти циркові забави, а інтерес до професійного театру витісняв балагани. В наступні роки кінотеатри стали рости один за одним. Посприяла цьому і поява в Луцьку електрики. Одного дня з пропозицією до міської думи звернувся такий собі лучанин Альфонс Людвігович Яр, який просив надати йому ділянку землі, на якій він збудує електростанцію. Уже в вересні 1909 року в місті з’явилося перше електричне освітлення вулиць і зовсім скоро електрику стали продавати міським абонентам.
Електричне світло у той час також сприймалося як неймовірна новинка. Її одразу ж стали використовувати в розважальних цілях. Театри, балагани, сінематографи, ілюмінація міського саду – лучани одразу втямили, що робити з електрикою.
Попри популярність кіно, театр в Луцьку переживав цікаве перетворення – він не те що не занепав, а навпаки тільки розвинувся. Якщо раніше в балагани і театри приїжджали мандрівні артисти, то на початку ХХ століття в Луцьку стали з’являтися місцеві театральні товариства і гуртки, які мали тематичну направленість. Вони самостійно ставили вистави. Гастролі мандрівних артистів стали менш популярними. У місті діяли гуртки із досить цікавими назвами: «Юноши-любители драматическаго искусства», «Еврейская свободная сцена», «Луцкій кружокъ любителей еврейскаго драматическаго искусства Идише Фрайе бине». Вистави давали і Луцька українська громада і Товариство польської молоді. Також до театрального мистецтва була долучена група з дуже цікавою назвою – Группа любителей и любительниц города Луцка.
Плацдармом для цих всіх товариств став новий театр «Замок Любарта», розташовуваний у замку Любарта. Ці організації просто брали сцени в оренду. Нерідко давали благодійні вистави. Театр мав 2 дерев’яні павільйони і буфет. Він освітлювався електричним світлом. Театр діяв приблизно 10 років. Іноді сюди заїжджали мандрівні «живі картинки». У 1918 році тут відбулося кілька зборів військовиків. На цей момент дах був дірявий, підлога гнила, а декорації зіпсовані. В міжвоєнний час «Замку Любарта» як театрального осередку вже не було.
Бал во славу Романових й ілюмінація Його Високості
На тлі балаганних трюків і театральних вистав, походжань у садах і споглядання «живих картин» виділялися окремі й одиничні гуляння й урочисті масові святкування, влаштовані на честь приїзду імперської особи чи якоїсь річниці. Скільки разів у Луцьку бували російські імператори, лоскочучи нерви вірнопідданим волинянам, годі перелічити. Чому вони сюди приїжджали? Зазвичай на військові маневри. Луцьк вважався важливим містом для оборони «юго-западного» краю імперії, поряд з містом часто проводили військові маневри і огляди військ, тому все ХІХ століття Волинь і Луцьк відвідували їхні величності різні Олександри і Миколаї.
Та особливі святкування влаштовували до річниць. На початку ХХ століття Луцьк разом зі всією Російською імперією пережив дві такі: століття війни 1812 року (тоді її називали «Отечественная война») та, головніше, 300-ліття правління Дому Романових.
З цієї нагоди в місті перейменували кілька центральних вулиць. Вони отримали такі назви: Романівська, Михайлівська, Імператора Олександра І, а Шосейну перейменували на Імператора Миколи ІІ. Цілий день 21 лютого 1913 року лучани посилено святкували. В усіх церквах напередодні відправили панахиди за померлими членами роду. Після ранкової служби з усіх церков міста прихожани зійшлися хресною ходою до православного собору, де відбулася урочиста літургія. Звідти разом із військовими хода рушила на воєнне поле на всенародний урочистий молебень просто неба. Після цього – військовий парад біля казарм. Зброя, знамена і ордени грали відблисками Його Величності на сонці і свіжому морозному повітрі. В 3 години дня за рахунок міського бюджету дали обід для найбідніших мешканців міста.
Після офіційних урочистостей – гуляння. Ближче вечора дали бал для учнів усіх шкіл у Луцькій гімназії. В народній чайній Товариства тверезості відбулося народне читання з туманними картинками. Розповідали про історичне значення Романових, роздавали брошури. Ввечері – пік гулянь з ілюмінацією. На Братському мосту встановили велику металеву арку з електричними лампочками. В арку були вмонтовані 4 портрети імператора і його наступника. Вбрану у квітки арку увінчувала корона. Цікаво, що портрети були переслані в Луцьк для святкувань із Московської центральної пересильної тюрми. Назад ті портрети уже ніхто не відправив.
У міському саду на Парадному – народне гуляння при електричній ілюмінації. Там заздалегідь заготували бенгальські вогні і ракети-феєрверки. Навіть замок на цей вечір ілюмінували. Радості мешканців, ну, просто не було меж. В цей день Луцька міська дума провела «надзвичайне засідання» і послала телеграму волинському губернатору дуже цікавого змісту. У ній, подумати тільки, просилося губернатора «повергнуть» до ступнів його величності свої вірнопіддані почуття.
«Чрезвычайное Собраніе Луцкой Городской Думы, вознеся горячіе молитвы къ Богу о здравіи и благоденствіи МОНАРХА и ЕГО ЦАРСКОЙ СЕМЬИ, проситъ Ваше Превосходительство повергнуть къ стопамъ ЕГО ВЕЛИЧЕСТВА свои вѣрноподданническія чувства и готовность положить животъ свой за честь Великой Россіи и Ея горячо любимаго ИМПЕРАТОРА». Усій цій ейфорії вже не довго залишалося. Наближалася Перша світова війна і трон під імператором хитався, як скоро захитаються і бані на церквах. Далі – абсолютно нова доба, нові і старі розваги. Правда, деякі з них, як кіно, залишилися улюбленими і до сьогодні.
Гуляння в саду, балаганні розваги, кінні перегони, цирк, театр і кіно – набір видовищ Луцька зламу ХІХ-ХХ століть був чималий. Влітку і взимку люди шукали і знаходили розваги. Ілюмінація, феєрверки, військові оркестри тільки додавали драйву. А якщо врахувати підпільні «ігри» в казино і з повіями, то набір міських розваг, як і цілого періоду історії, здаватиметься ще яскравішим.
Олександр Котис
Першоджерело: http://www.hroniky.com/
Джерело передруку: photo-lviv.in.ua/balahany-ilyuminatsiya-sady-vydovyscha-lutska-epohy-romanovyh/
Загрузка...