На кого полювали жінки в Галичині 100 років тому?

З еволюційним розвитком суспільства мисливство трансформувалось і втратило значення як промисел людини по добуванню їжі. А з початком ХХ століття воно все більше набуває рекреаційного значення, коли чоловіки мали змогу продемонструвати влучність пострілу, гостроту зору, психологічні та фізичні дані при добуванні дичини. Мисливські трофеї ставали головним предметом гордості, їх демонстрували на численних виставках.

Змінилась також й роль жінки у суспільстві – з берегині сімейного вогнища, коли вона вірно чекала з полювання чоловіка, до опанування мистецтва полювання всупереч забобонам, що жінка на полюванні приносить нещастя. Хоча відомо, що у давніх греків та римлян покровителями полювання були Богині – відповідно Артеміда та Діана.

Жінки на полюванні в Галичині на початку ХХ століття

Крім того, є всі підстави вважати, що першим мисливцем була перша жінка – Єва, а не чоловік – Адам, так як саме вона в Едемському саду першою вполювала змію. Часто жінки не брали безпосередню участь у полюванні, а супроводжували своїх знатних чоловіків. Зокрема, у Карпатах у мисливських угіддях Яна Ліхтенштейна полював князь Дон Мігуель Бранганца, де його супроводжувала жінка Тереза. Традиція брати на полювання жінок була у графів Потоцьких.

Княгиня Любомирська з трофеєм (16-ка), добутим 28 вересня 1935 роу в мисливських угіддях греко-католицької митрополії, Перегінськ, ревір Чорна Ріка

Жіноче полювання мало гендерні особливості. Якщо чоловіки зосереджувались на добуванні мисливських трофеїв, то жінки велику увагу приділяли своєму мисливському одягу. Старі світлини з полювань у Галичині свідчать, що жіноча мода часто змінювалась: від костюмів амазонок – до строгих спідниць-міді у 30-тих роках ХХ століття, і до сучасних мисливських костюмів-унісекс. Навіть найдорожча англійська зброя часто була для жінок-мисливців модним театральним аксесуаром для хизування, а не знаряддям для добування дичини. Проте, деякі галицькі жінки мисливці таки могли похвалитись й влучними пострілами та гідними трофеями.

Жінки на полюванні в Галичині на початку ХХ століття

Однак, місця полювання жінок не обмежувались мисливськими угіддями, а жіноча зброя – рушницею чи карабіном. Так, «Глянцевий часопис» (тижневий ілюстрований журнал), який виходив у Кракові у міжвоєнний час, зазначав, що головна зброя жінки міститься у її сумочці: це – пудра, губна помада, олівець для очей. Найкраще у жінок виходить постріл не з мисливської зброї, але очима по чоловіках, при чому цілять вони у найвразливіше місце – серце. Крім того, жінки – злісні браконьєри, бо полюють у будь-який час, будь-якому місці на недозволений вид.

Це цікаво  Таємниці крипти Собору Святого Юра у Львові

Повернувшись на якесь століття назад, можна поспостерігати, що мисливська преса кепкувала іноді з жіночих полювань, переводила їх в іншу площину. Так, з великим гумором описані жіночі полювання без правил. Якщо чоловіки полювали у лісових мисливських угіддях, то жінки мали свою територію для полювання, а саме: танцювальні майданчики, ресторани, карнавали. У цих угіддях жінки полюють без відповідно посвідчення мисливця, без ліцензії, не платять жодного податку, не зважають на жоден закон чи етику. Але жінки ніколи не проводять колективних полювань, радше індивідуальні. Слід сказати, що ці полювання – дуже результативні. Проте, які б правила вони не порушили, для них немає жодного покарання.

Жінка на полюванні в Галичині на початку ХХ століття

Як мисливець без рушниці, так і жінка не може уявити своє життя без карнавалу. Там добувають чоловіків, наречених, коханців. Полюють навіть заміжні жінки, підшукуючи чоловіків для своїх доньок. Під час карнавалу дозволяється добувати чоловіків будь-якого статусу і будь-якої якості. Крім того, жінка є небезпечною для здобичі весь рік, а під час карнавалу – особливо небезпечною, бо має тисячу засобів, щоб їх добути. Жінка-мисливець стоїть значно вище професійних мисливців, бо стріляє з такої зброї, яку вони навіть не тримають в руках. Кожен мисливець обдурює після полювання, а жінка – під час полювання, бо обман – це її є найкраща зброя. Вона вміє виставляти такі капкани, які ми, мисливці, не вміємо. А приманкою для цього служить наша чоловіча слабість до жінок. Раз нас заманюють декольтованим бюстом, раз – голими руками чи плечима, а часто чоловіки зваблюються на рожеві панчішки чи коротку спідницю. І коли ми на цю принаду клюємо, то капкан затискається.

Жінки на полюванні в Галичині на початку ХХ століття

Карнавал для полювання – це найкращий час, так як дичина – чоловіки у цей час втрачають нюх, слух, зір, одним словом, стають як ті глухарі під час токовища.так як дичина – чоловіки у цей час втрачають нюх, слух, зір, одним словом, стають як ті глухарі під час токовища.

Це цікаво  Любов до гробу, або чому у Львові 500 років тому спалили закоханих

Тож якщо чоловік не хоче бути впольованим, він не повинен взагалі виходити із свого дому під час карнавалу і чекати аж до початку посту, коли на чоловіків полювати заборонено.

Проте з розповіді однієї жінки, яка часто виходить на полювання, випливає, що вполювати чоловіка стає все важче з огляду не на кількість, а на якість. На танці все частіше приходять один молодняк або старі козли. Якісна дичина тримається своїх усталених корпоративів.

Жінка на полюванні в Галичині на початку ХХ століття

Тому жінки, які собі знають ціну, у молодняк та старих козлів навіть не стріляють, бо не варто витрачати набоїв. Такі екземпляри падають навіть від пострілу шампанського.

Жінки на полюванні в Галичині на початку ХХ століття

Гендерна обставина породила багато забобонів та міфів при полюванні. Була прикмета, що коли по дорозі на полювання мисливець зустріне жінку (особливо стару), то йому не пощастить. Цю особливість мисливці приписують поганим жіночим очам. Дослідник мисливських забобон Юліан Ейсмонд  у своїй книзі (1926) вбачав у них багато раціонального. На його думку, коли мисливець, йдучи на полювання, побачить гарну молоду жінку, то ця обставина підносить його віру у власні сили.

Жінка на полюванні

У свою чергу, зустріч перед полюванням «із старою бабою спустошує наші сили». Забобони слугували мисливцям при невправній стрільбі, бо йому гарна жінка не показала коліно. Крім того, поганою прикметою у мисливців вважалось повертатись з дороги за забутою річчю. Це повернення, без сумніву, приносило невдачу на полюванні. Але у випадку повернення мисливець міг завжди виправдатись за те, що вернувся порожнім з полювання.

Олег Проців,
кандидат наук з державного управління, докторант Львівського
регіонального інституту державного управління Національної академії
державного управління при Президентові України

Джерело:http://photo-lviv.in.ua/na-kogo-polyuvaly-zhinky-v-galychyni-100-rokiv-tomu/

Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...