Автор: Admin

Уперше після визволення Рівного від німецької окупації рівняни почули місцеве радіомовлення 28 листопада 1944 року. Невдовзі, окрім Рівного і району, було радіофіковано 25 районів області. Перші повоєнні радіопередачі складались з читання центральних радянських газет, а також й обласної комуністичної — “Червоний прапор”. У подальшому редакційну політику рівненського радіо визначав Київ, а на мовлення відводили всього 50 хвилин на день. Рівненське обласне радіо в 1945-у переїхало на вулицю 16 Липня, в будинок №49/51, а в 1983-у — на вулицю Котляревського, де й знаходиться нині.

Початок розвитку радіосправи на теренах Рівненщини поклав перший аматорський гурток радіолюбителів, що виник у Здолбунові. Його зареєстрував у 1925 році місцевий залізничник поляк Цезар Павловський. У подальшому клуби радіолюбителів було зареєстровано в Рівному, Костополі, Сарнах. Є відомості, що в Рівному радіо для масового слухача працювало в 1935 році. Сигнал на приймачі подавався зі Львова. У грудні 1939-го містяни почули нове радянське радіо, а в лютому 1940-го було створено радіокомітет, який розташувався у будинку №10 на вулиці 17 Вересня (тепер Чорновола).

З осені 1939-го по червень 1941-го років з території Рівненщини було здійснено чотири етапи депортації населення. За два дні 10-11 лютого 1940-го було виселено 1 601 сім’ю (7 922 особи). 13-14 квітня в азіатську частину РСФСР та до Казахстану було депортовано 380 тисяч осіб — власників великого майна, промисловців, банкірів, торговців, шляхтичів, поміщиків, а також дружин, дітей і батьків раніше арештованих активістів і членів ОУН, “Просвіти”. Депортація у червні-липні 1940-го торкнулась переважно інтелігенції. 15 червня 1941 року було вивезено 416 сімей поміщиків, понад 1 700 сімей осадників, куркулів та колоністів.

Радянізація “визволених” територій розпочалась із розгрому культурних установ та перетворень у шкільній освіті. Газети, бібліотеки, книжкові магазини – закрито. Заборонено діяльність політичних партій, громадських об’єднань, товариств. До “контрреволюціонерів” віднесено Організацію Українських Націоналістів, Спілку визволення України, Українську військову організацію, Волинське українське об’єднання, товариство “Просвіта”, молодіжні формування “Луг” і “Пласт”, фізкультурні організації, товариства кооператорів і філателістів, студентів, дітей репресованих. Під “ковпак” НКВС потрапила й неорганізована молодь.

Ранок 17 вересня 1939 року в Рівному розпочався з бомбардування радянською авіацією. На місто, яке ще не оговталось від німецьких бомбардувань 15 і 16 вересня, скинули бомби з 81-го радянського бомбардувальника. Основні цілі — залізнична станція та військові склади. Близько 18-ї години передовий загін 45-ї стрілецької дивізії зайняв Рівне. Дрібні польські частини було роззброєно. У місті одразу ж було створено загін “народної міліції”, який зайнявся арештами відомих польських політиків і урядовців. Серед перших арештантів були зокрема п’ятеро суддів окружного суду та заступник прокурора, яких згодом розстріляли.

Двадцять сьомого вересня 1988 року в Палаці культури “Хімік” відбулись установчі збори “Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка”, в роботі яких взяли участь 80-ти осіб. З доповіддю про становище української мови, проблеми її функціонування та необхідність створення у Рівному “Товариства” виступив апаратник РВО “Азот” Василь Червоній. Вирішено створити “Товариство” при ПК “Хімік”, було затверджено його Статут, обрано раду “Товариства” в складі 19-ти осіб. Керувати роботою ради було доручено Василеві Червонію, виконувати обов’язки секретаря – Євгенії Гладуновій.

Шостого березня 1989 року група віруючих рівнян розпочала голодування на сходах Свято-Воскресенського собору з вимогою ліквідувати музей атеїзму в Соборі й повернути храм релігійній громаді. Наступного дня навколо Собору вже стояли сотні, а під вечір – тисячі рівнян і мешканців навколишніх сіл. Уночі голодуючих охороняли активісти “Народного Руху” і “Товариства шанувальників української мови імені Тараса Шевченка” під керівництвом Василя Червонія. Протести в Рівному продовжувалися допоки міська Рада народних депутатів 16 березня не ухвалила рішення про повернення Собору віруючим.

Тридцятого жовтня 1989 року в рівненському міському суді відбувся процес над місцевими активістами “Народного Руху України за перебудову” Миколою Поровським (тоді головою регіональної організації “НРУ”), Іваном Дем’янюком, Михайлом Данькевичем, Олександром Гладуновим, Мойсеєм Шерманом. Їх звинувачували в організації обговорення проєкту альтернативного закону про вибори в Україні. Процес перетворився у загальноміський мітинг протесту. Підтримати активістів прийшли сотні небайдужих рівнян, заблокувавши роботу суду на цілий день. Влада не ризикнула застосувати силу проти мітингувальників.

У 1990-1991 роках у Рівному з’явилися нові газети. З 1990-го рівняни змогли читати “Діалог” та перше приватне ділове видання у Рівному та області – інформаційно-рекламний часопис “Фурор”. У наступному, 1991-у, майже одночасно газетних кіосках Рівного з’явилися ще дві нові газети. Двадцятого вересня рівняни побачили перше число відродженого історичного рівненського часопису “Волинь”. А 21-го вересня світ побачила перша приватна міська газета “Рівне вечірнє”. З липня 1992-го — знову новинка — щотижнева газета “10 канал”. З двадцятих чисел листопаду 1993 року на медійному ринку з’явився міський тижневик “Сім днів”.