У 1990 роцi…

У 1990 роцi в офіційні установи та заклади знову повернулася українська мова. А 16 червня 1990-го над адмiнбудинком мiської ради затріпотів синьо-жовтий прапор. При вiдкриттi сесiй мiської ради звучав нацiональний гiмн “Ще не вмерла Україна” — ще до законодавчого затвердження його музичної редакцiї. За клопотанням мiської влади 11 червня 1991 року було ухвалено Постанову Президiї Верховної Ради УРСР “Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису”, згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область — Рівненська.

“Бурштинові копальні”: на Рівненщині з’явиться нова туристична локація

Клесівські бурштинові копальні на Рівненщині планують перетворити на туристичний об’єкт. Такий маршрут уже почали розробляти. Локацію складатимуть гранітний кар’єр у формі гігантського амфітеатру, дендропарк з конусоподібними деревами та власна відповідь Тунелю кохання, йдеться у публікації “Час дій” . Селище Клесів є одним з “бурштинових місць”, які часто згадувалися у кримінальних …

“Via Regia” прокладає шлях через Рівненщину

На Рівненщині презентували проєкт “Великого культурного шляху “Via Regia”, в межах якого заплановано створити мережу культурно-мистецьких центрів за участю десяти українських міст. Про це повідомили з пресслужби Рівненської облдержадміністрації. Ініціативу Державного історико-культурного заповідника Дубна реалізують за фінансової підтримки Українського культурного фонду та Рівненської облдержадміністрації. Відтак на базі заповідника відбулась онлайн …

У XVIII-XIX століттях…

У XVIII-XIX століттях для купання на морських пляжах використовували так звані купальні машини – будиночки-возики, що дозволяло чоловікам і жінкам купатися, дотримуючись правил пристойності. Це був такий критий візок з дерев’яними чи брезентовими стінками, зі східцями, в якому любителі водних процедур перевдягалися в купальні костюми. Машину, запряжену кінною парою, спускали до води, розвертаючи так, щоб з берега не було видно того, хто купався. Якщо відпочивальник хотів повернутися на берег, то піднімав над візком спеціальний прапорець. У Європі ХІХ століття дами купалися в спідньому. А, наприклад, в Англії до 1860 року чоловікам було дозволено плавати оголеними.

Першою жінкою…

Першою жінкою, що ризикнула з’явитися на людях у купальному костюмі, який оголював руки і ноги, була плавчиня з Австралії Аннет Келлерман. У 1907 році під час виступу в США її було заарештовано. І продовжити виступ вона змогла лише після перевдягання. Перші “вольності” в крою жіночих купальників з’явилися в 1920 році. Було прибрано рукави, з’явилися вирізи, купальники стали більш облягаючими. Однак на пляжах Європи і Америки поліціянти з лінійкою у руках перевіряли “підозрілі” купальники на скромність. У 1921 році на пляжі американського міста Атлантик-Сіті заарештували даму за відмову натягнути панчохи (вони були обов’язковим доповненням до купального костюму) вище колін.

Революціонеркою в історії…

Революціонеркою в історії купального костюма стала Коко Шанель, яка спершу наважилася на публічне купання, а потім запровадила моду на засмагу, що спричинило суттєве зменшення розмірів купальників. У кінці 1920-х Коко Шанель запропонувала нову модель пляжного одягу — цільний купальник на бретельках з облягаючими штанцями до середини бедер, спеціальну шапочку і халат. Ця модель протрималася до середини ХХ століття. Чергова “купальна революція” сталася в 1946 році, коли модельєр Луї Реар уперше представив публіці жіночий купальник, що відкривав живіт. Свій витвір він назвав ”бікіні” — на честь атоллу Бікіні в тихому океані, над яким американці провели атомні випробування.

У Басовому Куті знову цікаві знахідки

Давньоруське городище у Басовому Куті знову стало місцем пошукових робіт рівненських археологів. І знову — цікаві знахідки. Як відомо, давньоруське городище є пам’яткою національного значення ХІ-ХІІІ століть. Там буде облаштовано своєрідний музей під відкритим небом — парк історичної реконструкції “Городище Оствиця”. А тим часом на території археологічної пам’ятки рівненські археологи …

Містяни міжвоєнного…

Містяни міжвоєнного Рівного, як і сучасні, переймалися літнім відпочинком. Причому, деякі його види дійшли до наших днів. Місцева преса весняно-літнього періоду ряботіла оголошеннями власників сільських садиб про здачу в оренду на літній період будиночків. Популярним був відпочинок на період вихідних, який називався туром вихідного дня. На суботу-неділю група подорожуючих вирушала до якогось історичного місця, виїздила на природу, до водойми, в ліс. На період шкільних канікул залізниця запроваджувала дешеві проїзні квитки на потяги до історичних місць, околиць Рівного та за межі Волинського воєводства.

Однією з перших…

Однією з перших здравниць на Рівненщині був відкритий у 1930 році біля Гути Степанської (Костопільський повіт) санаторій під назвою “Солоне болото”. У ньому знаходились джерело з лікувально-мінеральною водою, поклади дуже цінної для оздоровчих процедур грязі, а також солоне болото зі значним вмістом ропи. Лікувальна слава санаторію вийшла далеко за межі тодішньої Волині, а охочі до курортних процедур мусили очікувати черги на поїздку. Відомо, що в 1936 році поліпшити здоров’я у Гуті Степанській змогли 455 осіб.
У міжвоєнній Європі подібний санаторний заклад існував лише у Швейцарії.

За польськими законами…

За польськими законами в міжвоєнному Рівному робітник після року безперервної роботи мав право на 8 днів оплачуваної відпустки, після трьох років – 15 днів. Працівник розумової праці після 6 місяців роботи міг піти у 14-денну оплачувану відпустку, а після року – на місяць. Якщо стаж переривався з ініціативи працівника менше, ніж через три місяці, то він не втрачав права на оплачувану відпустку. За порушення закону роботодавцеві загрожували як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Однак часто роботодавці “викупали” в працівників відпустки, виплачуючи за них відповідну грошову компенсацію.

“Злодії не хочуть красти, а долар вперся…”. Газетна історія Рівного

В’їдлива критика і дошкульні слова, “фейки” і авторські “ляпи” — всі ці сучасні медійні атрибути можна знайти і в рівненській пресі дуже давніх часів. Гортаючи періодику сторічної і більше давнини уважний читач натрапить на такі цікавинки з життя нашого міста, про які не прочитає в жодному науковому виданні. У сховищах …

Притулків для людей…

Притулків для людей похилого віку в міжвоєнному Рівному також було кілька. Будівлі принаймні двох з них дожили до наших днів. Один з них знаходився на вулиці Легіонів (тепер Дорошенка) поруч із католицьким костелом і кладовищем (донині не вціліли). Тепер в ньому житловий будинок.
Приміщення для притулку одиноких та хворих старців-євреїв подарував єврейській громаді міста рівнянин Файвіш Оксенгорн. Будинок, що на сучасній вулиці Гетьмана Мазепи, дійшов до наших часів практично без змін. Тепер тут розмістилася Торгово-промислова палата.