На початку ХХ…

На початку ХХ століття в Рівному пивні та винні заклади працювали з 8-ї години ранку до 23-ї вечора, ресторани й шинки — з 10-ї ранку до першої ночі, ресторани вищого розряду — з 12-ї години ранку до 3-ї години ночі. Шинки дозволялося розміщувати лише на перших поверхах будинків, але за умови, що там є ватерклозет. Господар закладу мав наглядати за поведінкою відвідувачів, щоб не допускати безчинств, які порушують тишу. У якості музичного супроводу дозволялися струнний оркестр, арфа і грамофон.

У ХІХ столітті…

У ХІХ столітті виключне право торгувати спиртними напоями, в тому числі й вином, у Рівному мали власники міста — князі Любомирські. Наприклад, у першій половині ХІХ століття князю Казимиру Любомирському належало 22 корчми, 18 шинків, 2 трактири, 2 рейнських погреби — усього 44 заклади. Розміщувалися вони в будинках місцевих євреїв, яким князь надавав у орендне користування своє право на торгівлю цими напоями. У селах і містечках Рівненського повіту було ще 309 різних питних закладів.

У 1904 році…

У 1904 році в Рівному збудували парову водокачку. До того питну воду місту постачали з кількох колодязів, які були в передмісті Воля. Плата за спожиту воду становила 2 копійки за діжку і півкопійки за напоювання одного коня чи одиниці великої рогатої худоби. Парова водокачка стала першим комунальним об’єктом у Рівному, який перебував у власності міського самоврядування. Прибутки від її експлуатації поповнювали міську казну, хоча й були незначнимиУ 1910 році, наприклад, не перевищували 300 рублів.

Одним із найбільших…

Одним із найбільших джерел надходження коштів до міської казни Рівного в 1930-і роки були податки. Основними платниками були підприємці, землевласники, власники нерухомого майна. Платили податки за місця для ведення торгівлі на вулицях і площах міста, за право в’їзду і постою на території міста, за користування кіньми, підводами, автомобілями, велосипедами, за проведення публічних розважальних заходів та за рекламні вивіски. Оподатковувалося також користування послугами міських канцелярій. За переписом 1937 року населення Рівного становило 40 612 осіб, з них безробітними були 1 200 рівнян.

На відміну від…

На відміну від інших територій Польщі, волинськими містами до 1927 року фактично керував Волинський воєвода. Членів магістрату не обирали, їх призначав спочатку окружний комісар, потім воєвода. Функції самоуправління в містах виконували міські громадсько-господарчі комітети, які одночасно були і дорадчими, і контролюючими органами. Перші вибори до Рівненської міської ради відбулися у 1927 році. А в листопаді-грудні того ж року члени ради обрали бургомістра, його заступників та лавників (засідателів). Відтак справжні виборні органи місцевого самоврядування в Рівному почали діяти лише з 1928 року.

За три роки…

За три роки, з 1917-го по 1920-й, влада в Рівному мінялася 7 разів, переходячи з рук у руки, причому тричі — до “совєтів”. Найбільше протрималися органи Центральної Ради — 345 днів; гетьманату — 195; Директорії 180; радянської влади в 1918 році 22 дні, у 1919-у — 112 днів, у 1920-у — 47, разом 181 день; 19 вересня 1920 року встановилася польська влада. Четвертого лютого 1921-го (ще до підписання Ризького мирного договору) територію Рівненщини було поділено та включено до складу Волинського і Поліського воєводств.

У 1591 році…

У 1591 році волинський лікар (зять Раймундуса Каркасона) Петро Умястовський написав книгу про чуму “Nauka o morowym powietrzu” (“Наука про морове повітря”). Автор вважав передвісниками появи чуми небесні явища, які описував так: “Перші ознаки з’яви мору: вогні, які літають у повітрі, що їх прості люди називають впалими зорями, також стовпи вогню або будь-які інші вогні”. Допоміг створити книгу власник Клевані князь Чарторийський. У 1659 році священики видали в Торуні “Молитву під час війни і чуми”, яку вважали помічною під час нещасть і пошестей.

Князь Василь Костянтин…

Князь Василь Костянтин Острозький (1525-1608) мав особистого лікаря — відомого на Волині доктора медицини Краківського університету Раймундуса Каркасона. Перший стаціонарний медичний заклад у Рівному — міський шпиталь — було облаштовано в 1637 році на кошти тогочасного власника міста Томаша Замойського. У 1877 році в Рівному збудовано та освячено вiйськовий шпиталь. У 1939 році в Рівному налічувалося 86 лікарів, серед яких найбільше було євреїв – 58 осіб, українців — усього два.

У далекому минулому…

У далекому минулому Рівне нераз переживало смертельні епідемії. У 1667 році чума викосила півміста. А в 1770-у — моровиця знову “навідалася” до Рівного. Тоді ж було зведено символічну колону на честь Божої Матерi як заступниці вiд смертельної недуги. У 1856-у місто охопила епідемія холери. Бiля колони Божої Матерi засвітили незгасиму лампаду. Епідемія грипу, який лютував у Європі в 1918-1919 роках, докотилася до Рівного, вразивши здебільшого осіб з малозабезпечених верств населення.

У 1938 році…

У 1938 році автобусне сполучення між Рівним і найближчими містами було активним. До Луцька і Клеваня автобуси вирушали 5 разів на день. По три рейси виконувалися до Олики, Дубна і Кременця. До Тучина і Межиріч Корецьких — двічі. До Гощі був один рейс, як і до Вишнівця та Радзівіллова (з пересадкою в Дубні). Найдешевшим був квиток до Клеваня — один злотий, найдорожчим — до Кременця і Луцька — 7 і 5 відповідно. Решта — від 2-х до 4-х злотих.

У 1929 році…

У 1929 році в Рівному було 4 першорозрядних готелі: “Європа”, “Брістоль”, “Варшава”, “Вікторія”. Другорозрядними вважалися “Метрополь”, “Сан-Ремо”,”Бель В’ю” (“Континенталь”), “Імперіал”. На кінець 1930-х готелів побільшало. І носили вони такі ж претензійні назви: “Бельгія”, “Централь”, “Полонія”, “Версаль”, “Савой”. Для не надто вибагливих до сервісу діяли численні нічліжки в будинках на прилеглій до залізниці вулиці Колейовій.

У грудні 1920…

У грудні 1920 року з трьох сортів хліба, що продавали в Рівному (ситного, питльованого і разового), найдорожчим був разовий — 75-90 марок за фунт (трохи більше 400 грамів) проти 12-15 марок інших сортів. Майже стільки ж коштував і фунт свинини — 70-80 марок. За 10 яєць або фунт масла слід було викласти 100-140 марок, за цукор — до 150-ти, за фунт мила — 45-60. Філіжанка кави з цукром коштувала 8 марок. Денний заробіток, наприклад, будівельників коливався від 250 до 400 марок.