Рубрика: Короткі новини

Медицина міжвоєнного Рівного здебільшого була представлена лікарями-євреями, які відзначалися високим професіоналізмом. Цікаво, що серед дантистів і зубних техніків до кінця 1930-х років окрім євреїв представників інших національностей не було. У створеному в 1932 році польському “Науково-медичному товаристві в Рівному” лише в 1937 році серед нових членів товариства з’явилося прізвище єдиного лікаря-українця – Мефодія Раєвського. Наприкінці 1939 року в Рівному всього налічувалося 86 лікарів, серед яких було 58 євреїв, 10 росіян, двоє німців і двоє українців.

З другої половини 1920-х років у Рівному почала діяти служба соціального страхування. Для цього створювали каси хворих, на реквізити яких застраховані особи переводили кошти. У випадку хвороби таким пацієнтам надавалася безкоштовна медична допомога. Рівненська повітова каса хворих належала до окружного відділу каси хворих у Львові. У Рівному в 1929 році для каси хворих було збудовано приміщення лікарні на теперішній вулиці Драгоманова (нині будівлю займає апеляційний суд). Планувалося відкриття амбулаторії для лікування офтальмологічних, гінекологічних і венеричних хвороб.

У 1930-х роках у Рівному функціонував Єврейський госпіталь на 40 ліжок з терапевтичним та хірургічним відділеннями. У стаціонарі хворі перебували на повному утриманні — харчування, лікарняний одяг, взуття, білизна, ліки. Заклад функціонував завдяки фінансовій підтримці єврейських громадських організацій, платі хворих за лікування та доброчинним внескам. В обумовлений час рівняни могли отримати безкоштовні лікарські консультації. Бідному населенню будь-якого віросповідання на підставі рецепта лікаря видавали ліки. Заможні за медичні послуги платили згідно з тарифом, установленим радою госпіталю.

У 1793 році Рівне у складі правобережної України увійшло до Російської імперії і стало окружним містом Волинського намісництва, а з 1797 року — повітовим центром Волинської губернії. Водночас місто залишалося приватновласницьким — належало старовинному магнацькому роду князів Любомирських. У 1921-у Рівненщину за Ризьким мирним договором було включено до складу Польщі. Область було поділено і включено до складу новоутворених Волинського та Поліського воєводств. Рівненській повіт з центром у Рівному віднесено до Волинського воєводства з адміністративним центром у Луцьку.

У 1917-1920 роках складний період переживала Україна, в тому числі й Рівне. Влада мінялася часто і тривала недовго. Найдовше в Рівному протрималися органи Центральної Ради — 11,5 місяця (345 днів); гетьманату — 195 днів. Директорія втрималася 6 місяців (180 днів). На один день довше — 181, щоправда, з перервами — протрималася радянська влада. У 1918 році 22 дні, у 1919-у — 112, у 1920 році — 47 днів. А 19 вересня 1920 року до міста увійшли польські війська. Головним органом міського самоврядування Рівного в 1920-1930-і роки став магістрат.

До 1927 року міста Волині були під “ручним” управлінням волинського воєводи. Членів магістрату призначав спочатку окружний комісар, пізніше воєвода. Функції самоуправління у цей період виконували так звані міські громадсько-господарчі комітети, які були для магістратів одночасно рекомендаційними і контролюючими органами. Перші вибори до Рівненської міської ради було проведено в другій половині 1927 року. А в листопаді-грудні члени ради обрали бургомістра, його заступника та лавників. Відтак, виборні органи місцевого самоврядування в місті почали діяти лише з 1928 року.

У вересні 1939-го року Західну Україну з населенням понад сім мільйонів та територією 110 тисяч кілометрів квадратних було приєднано до СРСР. Створено шість областей, серед яких і Рівненська. Головним керівним органом краю стало бюро Рівненського обкому КП(б)У на чолі з Василем Бегмою. Головними карально-репресивними органами стали управління НКВС у Рівненській області (у подальшому — управління Наркомату держбезпеки) та військові трибунали. У грудні 1939-го на Рівненщині діяло три в’язниці – у Рівному, Дубні та Острозі. У серпні 1940-го в Рівному з’явилася ще одна.

Першими під пильний нагляд органів НКВС потрапило польське населення. Знищення польської еліти, управлінців більшовики вважали важливою умовою інтеграції приєднаного регіону до складу СРСР. “Відозва командуючого Українським фронтом Семена Тимошенка до робітників і селян Західної України” закликала: “… Зброєю, косами, вилами і сокирами бий одвічних ворогів твоїх – польських панів… Не повинно бути місця на землі Західної України панам і підпанкам, поміщикам і капіталістам…”. Водночас польське населення краю вороже відреагувало на прихід “совєтів” і трактувало його як окупацію.

Приклади “справедливої націоналізації” по-радянськи радше нагадували мародерство. Зокрема, в листопаді 1939 року в розпорядження військових передано 32 будинки в Рівному, з яких було виселено на вулицю родини польських офіцерів. У користування вояків було передано приміщення римо-католицького костелу Петра і Павла, що належав воякам польського гарнізону. У ньому було облаштовано конюшню. Приміщення польської школи на вулиці Сінкевича передали під школу, де мали навчатися діти особового складу Червоної Армії та радянських функціонерів, надісланих на роботу до Рівного.

Сучасна офіційна назва посадовця, який разом із виконавчим комітетом очолює виконавчу владу в місті — “міський голова Рівного”. Таку ж назву мала посада і в період 1898-1919 та з 1997-го і донині. А от посадова особа, яка очолювала місцеве самоврядування в місті з 1891-го по 1898-й роки мала звання “старости”. У 1919-у короткотерміново головним у місті був комендант, а в 1919-1922-у та 1927-1934-у — бурмістр. У періоди 1922-1927 та 1934-1939 роки очолював Рівне президент. У період німецької окупації (1941-1944 роки) Рівне очолював бургомістр.

Перші демократичні вибори до міської ради Рівного відбулися в 1990-у році. Очільником міста став тодішній “азотівець” Іван Федів. Керував містом з травня 1990-го по вересннь 1993-го року. З 1992-го року його посада називалася “голова міської Ради народних депутатів, голова міської адміністрації (управи)”. Нинішні депутати Рівнеради виступили з ініціативою про удостоєння Івана Федіва почесної відзнаки “За заслуги перед містом” І ступеня. Цю ідею підтримали на засіданні бюджетної комісії Рівнеради. Розглядатимуть це питання міські обранці під час чергової сесії 13 серпня.

У 1990 роцi в офіційні установи та заклади знову повернулася українська мова. А 16 червня 1990-го над адмiнбудинком мiської ради затріпотів синьо-жовтий прапор. При вiдкриттi сесiй мiської ради звучав нацiональний гiмн “Ще не вмерла Україна” — ще до законодавчого затвердження його музичної редакцiї. За клопотанням мiської влади 11 червня 1991 року було ухвалено Постанову Президiї Верховної Ради УРСР “Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису”, згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область — Рівненська.