Рубрика: Короткі новини

У 1990-1991 роках у Рівному з’явилися нові газети. З 1990-го рівняни змогли читати “Діалог” та перше приватне ділове видання у Рівному та області – інформаційно-рекламний часопис “Фурор”. У наступному, 1991-у, майже одночасно газетних кіосках Рівного з’явилися ще дві нові газети. Двадцятого вересня рівняни побачили перше число відродженого історичного рівненського часопису “Волинь”. А 21-го вересня світ побачила перша приватна міська газета “Рівне вечірнє”. З липня 1992-го — знову новинка — щотижнева газета “10 канал”. З двадцятих чисел листопаду 1993 року на медійному ринку з’явився міський тижневик “Сім днів”.

На початку 1990-х на зміну радянським героям прийшли герої, імена яких за СРСР навіть згадувати було заборонено. Двадцять другого травня 1992 року відкрито меморіальну дошку Головному отаманові УНР, Голові Директорії УНР Симону Петлюрі, який бував у Рівному в часи української революції 1917-1921 років. Дошку відкрито на фасаді будівлі Народного дому, що на вулиці Петлюри. Перед громадськістю виступили народний депутат і співголова “Народного Руху України за перебудову” Іван Драч, активісти “Руху”, свідок перебування Петлюри в Рівному, учасник визвольних змагань, колишній репресований Пантелеймон Либак.

Чотирнадцятого жовтня 2001 року в Рівному відкрито перший в Україні пам’ятник Симону Петлюрі. Монумент, виконаний з бронзи та граніту, встановили на вулиці, що носить ім’я Симона Петлюри, поруч із будинком, у якому наприкінці березня 1919 року працював уряд Української Народної Республіки – Директорія. Автор пам’ятника – Петро Подолець, скульптори Володимир Шолудько і Володимир Стасюк, архітектор – Тетяна Мельничук. Монумент українському військовому й політичному діячеві урочисто відкрили міський голова Віктор Чайка та народний депутат України Василь Червоній у присутності громадськості міста.

У січні 1991 року депутати Рівненської міської ради першого демократичного скликання перейменували вулицю Комуністичну на вулицю 16 Липня — на честь ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. На клопотання рівненських депутаттів 11 червня 1991 року Президiя Верховної Ради УРСР ухвалила постанову про перейменування міста Ровно на Рівне, а Ровенської області — на Рівненську. У днi серпневого путчу “гекачепістів” 1991 року проходила позачергова п’ята сесiя мiської ради Рівного, де обговорювали питання дiй мiської влади в умовах оголошеного комунiстичними реваншистами надзвичайного стану.

Уперше синьо-жовтий прапор у Рівному підняли в день народження Тараса Шевченка 9 березня 1990 року — на флагштоці бiля Свято-Воскресенського собору. Попри те, що прапор неодноразово зривали, а флагшток ламали, активісти знову його відновлювали. Над адмiнбудинком мiської ради синьо-жовтий прапор підняли 16 червня 1990 року, в днi, коли громадськiсть Рiвненщини й усiєї України вперше за багато рокiв вiдкрито i урочисто вiдзначала рiчницю битви пiд Берестечком. А під час вiдкриття сесiй мiської ради звучав нацiональний гiмн “Ще не вмерла Україна” — задовго до законодавчого затвердження його музичної редакцiї.

Покровський собор у Рівному — один з найбільших і найвищих храмів України. Його висота сягає 55-ти метрів, довжина — 51 метра, ширина — 42. Наріжний камінь Собору заклав Патріарх УАПЦ Святійший Мстислав у 1990 році. Завершення будівництва і освячення храму Святійшим Патріархом Київським і всія Руси-України Філаретом відбулося в 2001 році. Нижній і верхній храми Собору вміщають більше трьох тисяч парафіян кожен. На подвір’ї Собору поховано відомих українських церковних та громадських діячів: митрополита Рівненського і Острозького Даниїла та старосту собору, члена Вищої Церковної Ради УПЦ КП, політичного діяча Василя Червонія.

Сімнадцятого травня 1994 року в Рівному перенесено на вулицю Ясну пам’ятник партизану-розвіднику Миколі Кузнєцову, який стояв перед адмінбудинком міської ради. На постаменті цього монумента встановлено пам’ятний знак “Загиблим за Україну”. На площі Короленка відкрито пам’ятник “Загиблим у збройних конфліктах”. Демонтовано пам’ятник командиру партизанського загону Дмитру Медвєдєву. Відразу ж після провалу путчу 25 серпня 1991 року в Рівному було демонтовано пам’ятник Леніну. На його місці 22 травня 1999 року урочисто відкрили пам’ятника Тарасу Шевченку.

У травні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до міської Ради Рівного. За їх результатами очільником міста став Іван Федів. Тоді його посада називалась “голова виконкому міської Ради народних депутатів”. З першого жовтня 1991 року посада мала назву “голова Рівненської міської ради народних депутатів”. А з червня 1992-го — “голова Рівненської міської адміністрації (управи)”. У 1993 році Іван Федів добровільно достроково покинув “мерське” крісло. Наступним очільником міста до квітня 1998 року був Володимир Мороз, а посада стала називатись “міський голова” з 21 травня 1997 року.

У різні періоди історії Рівного посади керівника міста (міського голови) мали різні назви. З 1891 і до 1898 років містом керував староста. Наступні роки і до 1919-го — міський голова. Далі упродовж року був комендант. А з 1920 і до 1922 року — бурмістр. Упродовж п’яти наступних років (до 1927-го) Рівним керував президент. А з 1927 і до 1934-го — знову бурмістр, на зміну якому і аж до 1939-го знову прийшов президент. За радянської влади, з жовтня 1939-го і до початку німецької окупації Рівного містом керував голова виконкому міськради. Коли Рівним заволоділи німецькі загарбники очолив місто бургомістр.

У середині 1930-х у Рівному налічувалось понад 150 вулиць протяжністю 50,5 км. На 1939-й рік з них було забруковано майже 33 кілометри. За період з 1932-го по 1937-й роки в Рівному було побудовано 210 приватних будинків з 400-а квартирами. Кількість житлових будинків у місті становила 4 447, споруд для промислових і ремісничих закладів – 1 357, торговельних – понад 2 500. У 1936 році з міського бюджету було виділено 159 тисяч злотих на ремонт доріг, у той час як на придбання нерухомості, будівництво шкіл, міської лазні було витрачено всього 81 тисячу 587 злотих.

У 1930-х роках до власності гміни міста Рівне (міського самоврядування) належали: міська електростанція, дві бойні, водопровід і каналізація (у стадії будівництва), ринок, бетонярня, заклад опіки над матір’ю та дитиною “Крапля молока”, ясла, бактеорологічна станція, заклад опіки над дітьми в Клевані, заклад з охорони здоров’я, ізолятор для венеричних хворих, міська пожежна команда, лазня і місце для тримання заарештованих. На утриманні міського самоврядування знаходилось 9 загальних шкіл і одна школа для дітей з відставанням у розвитку.

За переписом 1937 року населення Рівного становило 40 тисяч 612 осіб. З них було 12 тисяч поляків; євреїв – 23 500; українців – 3 тисяч 500; росіян – біля 3-х тисяч; чехів — 500. Рівне вважалось торгівельно-фінансовим центром Волині. У 1937 році промислами і ремеслом займались 13 тисяч 962 особи, торгівлею і обслуговуванням – 11 386, у сфері комунікацій і на транспорті були зайняті 2 тисячі 913, у сільському господарстві – 971 особа. Державних службовців і працівників самоврядування налічувалось біля 2 500. Кількість безробітних на 1 січня 1937 року становила 1 тисяча 200 осіб.