Цікавинки про музей у Володимирці, який відзначив своє 50-річчя

Колись його офіційно називали народним. І цілком справедливо, бо постав він з народної любові володимирчан до свого краю і його минувшини. Нині йому 50. Небагато з районних музеїв Рівненщини (та й не тільки) можуть похвалитися таким довголіттям.

Під час відзначення ювілею Володимирецького музею

Вочевидь, музей у Володимирці воістину має народний дух і підгрунтя. Що й допомогло йому дожити до поважного ювілею. Сам же історичний Володимирець небагатий на пам’ятки архітектури. Найстаріша будівля в селищі — цегляний палац ХІХ століття стоїть у руїнах, Костел того ж століття можна побачити лише на фотографіях. Збереглося старовинне замчисько ХVІ- ХVІІ століття, а точніше на місце його розташування сьогодні вказують пагорби і залишки ровів, де в давнину був замок. Є ще у Володимирці Свято-Успенська церква 1894 року побудови. Старовинний парк, а точніше його залишки, вочевидь, міг би претендувати на статус пам’ятки садово-паркового мистецтва, проте…

Інформацію про багатющу культурну й історичну спадщину свого краю збирали і накопичували небайдужі краяни. Саме завдяки їхнім старанням у Володимирці 50 років тому з’явився народний історико-краєзнавчий музей. Офіційною датою створення закладу є червень 1969-го.

Громадська рада народного музею

А за кілька місяців до відкриття музею тодішня влада затвердила так звану громадську музейну раду, до якої увійшли 24 шанованих у містечку особи. Музей був по-справжньому народним, бо до його наповнення доклалися усі, хто міг поділитися знаннями, дослідженнями, предметами, які потім стали експонатами музею. На момент відкриття музею стараннями ентузіастів було зібрано майже дві тисячі експонатів, майже 800 з яких — оригінальні.

Експонати новоствореного музею
Експонати народного музею
Предмети побуту поліщуків

У липні 1969-го газета “Червоний прапор” подала спогади одного із учасників створення музею Юрія Якимовича Гузея, який розповів, як народжувався народний музей:

… я в той час працював вчителем трудового навчання в середній школі. Навчальні майстерні тоді були у приміщенні колишньої єврейської синагоги, що навпроти нинішнього магазину “Юність”. Ми там виготовляли підставки всякі, вирізували, випилювали, придумували… Потім в Будинку культури було виділено великий зал і три кімнати і там ми це все розміщали. Керував усіма роботами Бадовський (тодішній секретар райкому партії, — прим. авт.). За кожним селом були закріплені відповідальні, які розшукували експонати і доставляли їх у Володимирець. У самому музеї вирішували що, де і як розміщувати Іван Климович Воробей і Віктор Дмитрович Бадовський, а я вже в них був як помічник. Ще як районний музей тільки почали робити, то перш за все Іван Климович їздив у архіви Житомира і Луцька у пошуках давніх документів про наш край. Всі експонати і фотографії були розміщені на стендах і у вітринах під склом. Був пернач (старовинна зброя — коротка палиця з металевим наконечником на зразок оперення; символ влади у козаків, — прим. авт.) полковницький. Спочатку він зберігався в шкільному музеї, а вже як почали робити районний музей, то його перенесли туда. На нього як зверху дивитися, то як хрест був, ручка така, видно, дерев’яна була, різьблена. Поверхня пернача була оздоблена золотом і сріблом. Там того золота може міліграм було. В срібло були вправлені такі синенькі камінчики. Як я його вперше побачив, то там тільки одного камінчика не вистачало, а вже пізніше не було жодного, десь попропадали. А грошей там скільки було різного калібру. Люди у Володимирці викопували копійки різні просто на городах і приносили. Особливо багато було литовських монет. І царські гроші були. Було багато срібних рублів. Серед них була одна дуже рідкісна монета, випущена малим тиражем до ювілею якогось із російських царів, не пам’ятаю вже, якого саме. Паперові гроші то були і керенські, і перші радянські, такі як талони на трамвай… А скільки снастей кам’яного віку було назбирано на горі біля ставка, вони всі пішли в музей. Люльок козацьких було дуже багато зібрано…’’. (Г. Бухало “Експонати розповідають. У Володимирці відкрито районний історико-краєзнавчий музей’’, “Червоний прапор”, липень. 1969).

Автентичний одяг поліщуків
Перші експонати музею, віднайдені місцевими пошуковцями
У музеї — поліська хата

Цю вирізку з газети 50-річної давнини надав для РівнеРетроРитм вчитель географії Володимирецького районного колегіуму і краєзнавець, який активно переймається збереженням і дослідженням минувшини краю, Володимир Воробей. Він дбайливо зберігає в домашньому архіві подібні документи, бо вони для нього становлять особливу цінність. Адже там згадується і його батько Іван Климович Воробей — також колись вчитель, який разом із своїми учнями і самостійно сходив не один десяток кілометрів полями, лісами і дорогами Володимирецького Полісся, вивчаючи і досліджуючи і природу, й історію своєї малої батьківщини. Завдяки і старанням Івана Климовича постав народний музей у Володимирці.

З дитинства пам’ятаю, як батько приносив з кожного такого походу якісь цікаві знахідки, — розповідає Володимир Воробей. — Пам’ятаю, як у кутку в кімнаті в нас стояла старовинна шабля. Були різні кам’яні знаряддя праці, глечики, предмети побуту, віднайдені в далеких поліських селах. Це все зберігалося в нас удома доки місця вистачало. А потім перекочувало до шкільного музею. А коли постало питання створення у Володимирці районного музею, то батько потрапив до числа засновників. Музей спочатку розмістили в чотирьох кімнатах районного Будинку культури. А в 1987 році його перенесли в окреме приміщення, що поруч із РБК, де він розташовується і нині.

Як зазначає Володимир Воробей, донині багато з експонатів музею, які з таким ентузіазмом і труднощами збирали місцеві шанувальники старовини, не дожили. Втрачено чимало унікальних речей: давньоруські мечі, знайдені на одному з городищ району (від них на стенді ось уже багато років висить лише етикетка з пояснювальним написом); пернач — символ полковницької влади в козацькому війську; колекція старовиних монет, зібраних на території району; шаблі періоду громадянської війни; керамічний посуд, знайдений під час археологічних розкопок могильника ранньої залізної доби в урочищі “Татарські могили’’ в 1977-1979 роках. З п’яти кам’яних сокир доби бронзи не залишилося жодної. Відвідувачам, які знають музей не один десяток років, впадає у вічі, що нині часто замість оригінальних експонатів на стендах лише ксерокопії різноманітних документів, бідкається Володимир Воробей. Якою була експозиція новоствореного Володимирецького народного музею, можна побачити на фотографіях, копії яких зберігає в домашньому архіві Володимир Іванович. Ними він поділився з читачами РівнеРетроРитм.

Експонати народного музею
Стародавні речі в музеї

З 1973 по 1978-й роки очолював музей Віктор Іванович Сад, який започаткував колекцію полотняного одягу, типового для північних районів Рівненщини. Після нього музеєм опікувалася Надія Семенівна Хутка.

Це цікаво  У Рівному вшанували пам'ять знаменитого художника

Сьогодення музею й історія з меморіальною дошкою

Про будинок, де нині розташувався Володимирецький музей, відомо, що він зведений у 1935 році після великої пожежі в містечку.

Володимирець після пожежі. Фото з фондів музею

За часів німецької окупації в ньому розміщувався комісаріат, Потім були друкарня районної газети, телемайстерня. Тепер у цьому невеличкому одноповерховому будиночку зберігається історія Володимирця і Рівненського Полісся — від доби палеоліту й до сьогодення.

Фото з минувшини селища на стендах музею

У 2018 році поруч із будинком музею встановлено пам’ятний знак з нагоди 75-річчя першого наступального бою УПА в селищі Володимирець. Цікаво, що на самій будівлі музею давно, ще в 2003 році, до 60-річчя історичного бою, встановлено меморіальну дошку.

Меморіальна дошка на будівлі музею

Повз увагу допитливого туриста, вочевидь, не пройде дещо дивний її вигляд — під написом кілька рядків якихось сірих незрозумілих полос. Та й сам напис якось нелогічно обривається. Виявляється, коли вже дошка була готова (виготовляли її силами і коштом місцевих активістів, кажуть, допомагав сам покійний Василь Червоній), місцевому керівництву не сподобався напис на ній. Оскільки можливостей і часу. щоб виготовити нову дошку уже не було, то зійшлися на тому, що нетолерантну частину напису просто затушують. Володимир Воробей показав, як первісно виглядав напис. Цей текст зберігає в себе в домашньому архіві місцевий мешканець Олександр Бобрик.

З домашнього архіву Олександра Бобрика

Сучасна експозиція музею можливо й не така багата, як була колись, але все одно цікава і колоритна. Є й унікальні експонати, що стосуються відомих і шанованих земляків: роботи ткалі Ганни Леончук; нагороди легкоатлета зі світовим ім’ям Анатолія Присяжнюка; картини місцевого уродженця відомого художника Леоніда Ковриги та самодіяльного художника Петра Ошурка.

Одна з експозицій музею
Речі домашнього вжитку поліщуків
Ікона Андрія Первозванного з с. Острівці XVII- XVIII ст.
Народний і церковний одяг поліщуків
Одяг мешканців краю

У музеї зібрано цікаву колекцію паперових грошей різних часів. З поліським побутом знайомить експозиція, де зібрано речі домашнього вжитку, одяг, фрагмент поліської хати. Валерій Коцар, який нині очолює музей, запевняє, що кожен, хто відвідає заклад, заново відкриє для себе цікавий, з багатою історією край, яким є Володимиреччина.

Це тільки частина колекції грошей різних часів
А це продукція ще радянських часів, яка виготовлялася на місцевих підприємствах
А цю продукцію упізнають всі — знаменита і дефіцитна рафалівська кухня. Міні-макет
Картини художника Леоніда Ковриги
Старий радянський фотоапарат — ровесник музею
Діючий патефон — тепер експонат музею
Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...