Як горів театр рівняни дізнавалися з… “Голосу Америки”

(Уперше опубліковано в газеті “Сім днів” 11.06.2004 року. Оновлено і доповнено)
Сорок років тому в Рівному сталася жахлива подія, про причини якої й досі немає чіткої відповіді. Її пов’язували і з диверсією, і з містикою… Вона поламала людські долі й додала до історії міста ще одну трагічну сторінку.
У те, що сталося в неділю 5-го березня 1978 року, неможливо було повірити — рівненський театр, яким так пишалися і актори, і глядачі, згорів. На щастя, не дотла. Про саму пожежу, її наслідки та причини рівняни дізнавалися з чуток і неофіційних джерел — офіційні мовчали. Навіть через 26 років після нещастя, в 2004-у, коли автор цих рядків уперше писала про пожежу, ще живі свідки й очевидці тих подій говорили про це з певним острахом.
Про пожежу в театрі повідомили з перукарні
Валентин Пашковський, який в березні 1978-го виконував обов’язки начальника обласного відділу пожежної охорони та керував гасінням, розповів:
— У неділю по обіді приїжджає за мною службова машина — театр горить! Я не міг повірити, адже щойно повернувся з міста. На мою думку, в тому, що сталося, чимала провина працівників театру. Після ранкової вистави там залишалося кілька осіб. Запах диму почув вахтер, а згодом побачив, що на сцені тліє частина шумової завіси. Розгубившись, замість гасити її, він побіг повідомляти директора. Поки вони повернулися, вогонь уже дістався угору. Вочевидь, через паніку, замість того, щоб опустити протипожежну завісу, яка відділяє сцену від глядацької зали, почали шарпати “задник” (так звану фонову завісу), намагаючись його зірвати. Хотіли збити вогонь. Полотно впало, накривши чоловіків, які отримали значні опіки. Вогонь тим часом розповсюджувався. З вікон уже валив дим, а з театру — жодного дзвінка до пожежної не надходило. Про те, що там відбувається, нам повідомили за хвилин 40 від моменту загорання з перукарні, що навпроти театру. Коли ми приїхали, вогонь уже бушував у внутрішніх приміщеннях. Майже 30 автоцистерн прибули не лише з Рівного, а й з Гощі, Корця, Костополя, Острога Дубна. Хто їх стільки викликав, невідомо, лише заважали одне одному. Автівки розтягнулися аж до Усті, качали воду просто звідти. З’їхалися усі місцеві партійні, міліцейські, військові керівники, КДБ. Причому кожен вважав своїм обов’язком давати вказівки, ще більше заважаючи пожежникам. Навколо театру зібрався натовп цікавих, люди виглядали з вікон навколишніх будинків, дим від пожежі було видно практично з усіх точок міста.А тим часом під дією високої температури металеві рейки, до яких кріпилося сценічне риштування, погнулися, і все рухнуло донизу, “поплив” метал, загорілися декорації. Протипожежна завіса з’їхала додолу, потягнувши за собою перекриття і дах. Впала стеля над глядацькою залою і сценою. Сила звукової хвилі була така, що вибила дубові двері службових приміщень, з усіх отворів будівлі під тиском вилітали шматки розжарених конструкцій, декорацій, скло з вікон. Саме це спричинило чутки про вибухівку, зазначав Валентин Пашковський. Гасили пожежу до шостої ранку 6-го березня, а згарище диміло ще три дні. Якби пожежників повідомили вчасно, вважає Валентин Пашковський, то таких наслідків можна було б уникнути.
Влада мовчала, говорив “ворожий голос”
Наступного після резонансної події дня, 6-го березня, до Рівного з’їхалися представники республіканської прокуратури, КДБ, міліції, партійних органів, фахівці-експерти пожежної справи. Але розслідування, за словами очевидців, звелося до взаємних звинувачень. Далекі від пожежної справи люди повчали пожежників, як потрібно було діяти. Але найбільше дісталося працівникам театру. “Крайнім” залишився його директор, якого засудили, звинувативши в невиконанні вимог протипожежної безпеки. Добре, що не в навмисній диверсії. Пізніше, встановлюючи причини пожежі, дійшли висновку, що ймовірно вона сталася через недопалок, який хтось необачно кинув. Наслідки були жахливі: від будівлі театру, яка не простояла й 18 років, залишилися тільки зовнішні стіни та частина приміщення, де були гримерні й службові кімнати. Сцена, амфітеатр з дубовими кріслами та всі “нутрощі” перетворилися на згарище під відкритим небом. Упала і розбилася на друзки й величезна кришталева люстра у глядацькій залі, замість розписів позолотою та оздоблення — обвуглена цегла. Комісія встановила збиток від пожежі в розмірі 917 тисяч радянських карбованців. Пощастило, що людських жертв не було, хоча потерпілі з опіками були.
Тодішня преса жодним словом не прохопилася про резонансну для міста подію. Рівнянка Вікторія Б., яка того дня відвідувала театр, пригадує: “Мені було шість років. Того дня я з мамою ходила на ранкову дитячу виставу “Білосніжка і сім гномів”. Ми мешкали за містом, і коли вже їхали автобусом додому, чули розмови, що театр горить”. Брак інформації стимулював різноманітні чутки: і про підпал, і про вибухівку, і про необережне паління когось із персоналу. Були й містичні версії. Однак тодішнє комуністичне керівництво — ані пари з вуст. Натомість цікаві припущення щодо пожежі рівняни почули того ж вечора, 5-го березня, на хвилях “Голосу Америки”, журналісти якого розповідали подробиці надзвичайної події в маленькому українському містечку.

Це цікаво  Про каруселі-гойдалки в старому парку
Сцена театру

Через двері вилітали декорації і люди
Розповідає завідувачка постановочної частини театру (посада за станом на 2004 рік, — прим. авт. ) Неля Полєхіна (її чоловік працював інженером-радистом і на момент пожежі перебував у театрі):
Ми мешкали в гуртожитку, що навпроти театру, на вулиці Сагайдачного. Чоловік після завершення спектаклю вийшов із радіорубки і побачив, що горить ворс на завісі. Полум’я швидко бігло угору й вогнегасником його уже загасити не можна було. Він хотів обірвати завісу, щоб збити вогонь, але вона впала на нього. Тоді він вирішив дістатися до пожежного рукава, але не добіг, бо прогримів вибух і вибуховою хвилею його через вибиті бокові дубові двері викинуло на вулицю. Його буквально винесло на протилежну сторону дороги до колишнього магазину “Мрія”. Чоловік отримав сильні опіки. Пожежників чекали дуже довго, хвилин 40, хоча від пожежної частини на Полуботка до театру рукою подати. А коли приїхали, то в цистернах води не було. Коли всі, хто був у гуртожитку на Сагайдачного, побачили, що горить театр, одразу кинулися до службових приміщень. Через вікна викидали усе, що потрапляло під руки. Потім стали ланцюжком і передавали речі. Так врятували костюми і деякий реквізит. Актори плакали, як і більшість рівнян, що зібралися навколо. Наступного дня, прийшовши на згарище, яке ще диміло, побачили на місці амфітеатру вигорілу яму, покручені й розплавлені балкони, покороблений паркет… Звідусюди моторошно доносилося “кап-кап-кап” (усе було залите водою), відчувався ядучий запах диму, і… небо над вигорілою залою… Здавалося, що ми осиротіли, не могли повірити в те, що сталося. До лікарні, де лежав мій чоловік із сильними опіками, нікого не пускали, доки тривало слідство. Я навіть не могла йому нічого передати. Працівники КДБ намагалися і його звинуватити. Нервів попсували добряче. У тому, що чоловіка не стало через кілька років, не останню роль зіграла й ця пожежа.

Права ложа після пожежі

“Пожежа — для мене загадка й досі”
Так згадував трагічний березень 1978-го тодішній директор театру, очевидець нещастя й головний обвинувачений Федір Герладжі.
Події 5-го березня 1978 року для мене й багатьох моїх колег — досі загадка, яка наводить на певні роздуми, — зазначив екс-очільник Рівненського театру. — Того року з інтервалом у кілька днів горіли театри кількох обласних центрів України. У Рівному пожежа сталася в день роковин смерті Сталіна. У театрі тоді якраз ішла вистава про Кузнєцова “Грачов — центру”, я грав роль генерала КДБ. Прикметно, що під час пожежі в театрі вийшла з ладу дрейчерна система (автоматичне пожежогасіння, — прим. авт.), відмовило електрообладнання, хоча незадовго до трагедії ми зробили капремонт, і все працювало. Актори мали свою версію щодо причин загорання, але комісія і слідчі не взяли її до уваги. “Горизонт” (завіса) був просочений легкозаймистою речовиною. Коли ми зрозуміли, що самотужки не впораємося, викликали пожежників, але чекати їх довелося довго. Намагалися опустити протипожежну завісу (це робилося вручну), але вона впала. А потім стався вибух. Мене винесло вибуховою хвилею через бокові двері. Я отримав опіки. Однак продовжував разом з акторами, які прибігли з гуртожитку, рятувати майно. Для відновлення театру знадобилося 7 мільйонів карбовнців. Мені казали:”Знайдеш винних — будуть гроші”. Але головним обвинуваченим, звісно, був я. Отримав два роки умовно, потім ще довго відшкодовував збитки. Засуджені були також заступник директора і завідувач постановочною частиною. Був великий тиск із боку КДБ та партійних органів. То були чорні дні для театру.
Шланги для води перерізали кілька разів
Дуже добре пам’ятає події 40-річної давнини заслужена артистка України актриса театру Ліна Ізарова. У той час вона була парторгом театру і проводила власне розслідування причин пожежі. Каже, що має версію щодо ймовірного винуватця, але, оскільки ця людина вже пішла з життя, то воліє про це не говорити.
Я саме йшла до театру на денну виставу, — ділиться сумними спогадами Ліна Ізарова, — аж бачу димок якийсь над дахом, пожежники… Думаю, от знову пожежники перевіряють, бо вони часто в нас були. Аж тут не пускають до театру, люди кажуть:”Театр горить”. Я — притьмом туди… Намагалися рятувати, що бачили. Костюми викидали через вікна, а потім складали біля гаражів. Дуже багато врятувала наш тодішній костюмер Алла Логошовець (нині покійна). Знайшлися серед рівнян такі, що намагалися поцупити бодай щось, користуючись хаосом. Ми одну жінку навіть упіймали “на гарячому”. Але чимало реквізиту пропало, причому дороговартісного. Коли в Рівному закрили костел Святого Антонія, то багато церковної утварі — срібні підсвічники, молитовники, іконки, хрести — віддали театру. І от в тому бедламі десь пропали і хрести, і підсвічники… Чи то чужі взяли, а чи свої, невідомо.

Це цікаво  Рівняни на фото і відео з Музею Голокосту в США
Ліва ложа після пожежі

Ліна Ізарова також стверджує, що пожежники їхали дуже довго. Каже, що, коли подзвонили їм, що горить театр, то вони відповіли, мовляв, він завжди горить. За її словами, першими приїхали машини з Сарн. “А комусь таки дуже не хотілося, щоб рятували театр, — пригадує актриса, — бо шланги, якими з Усті качали воду, різали кілька разів”.
Рівненський театр відбудовували методом толоки — всі підприємства, установи, заклади, студенти міста повинні були відпрацювати певний час на будівництві. Попри те, що згоріли практично всі декорації, колеги з інших українських театрів подарували рівнянам декорації до 13-х вистав, завдяки чому трупа змогла після пожежі поїхати на гастролі. До 700-річчя Рівного (1982 рік) оновлений театр знову гостинно розчинив свої двері.

P.S Віднайти фотографії пожежі в театрі виявилося складно, оскільки в радянський період знімати подібні події можна було лише з дозволу відповідних органів. Тут подано фото з книги Ігоря Жилінського “Історія театрального мистецтва Рівненщини”, зроблені актором театру Олександром Куровським (нині покійний) та фото невідомого автора з архіву театру.

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 1, середня: 1,00)
Загрузка...