Маєш тисячу рублів золотом — можеш іти в депутати

Історичні документи Державного архіву Рівненської області містять цікаву інформацію про те, як у Рівному понад сто років тому обирали до органів місцевого самоврядування, та як господарювали в місті обранці рівненської громади.

Сьогодні наша розповідь про один із найстаріших органів рівненського міської влади – виборну Рівненську міську Думу та її управу. Їх можна вважати аналогами нинішніх міської ради та міськвиконкому. Було в їхній діяльності чимало чудернацьких речей, як на погляд нас, сучасників. Та й обирали думських засідателів своєрідно.

Вулиця Шосова, поч. ХХ століття

Дума як розпорядчий орган міського самоврядування почала функціонувати в Рівному з 1898 року. Досить пізно, порівняно з іншими містами Волині. У зв’язку з тим, що Рівне було не державним містом, а приватновласницьким і належало князям Любомирським.

Обирати Думу можна не всім

Міська Дума обиралась обмеженою кількістю міських виборців.

Рівняни, нерухоме майно яких оцінювалось на суму менше однієї тисячі рублів золотом, позбавлялися права обирати і бути обраними. Обирати мали право лише особи, які на час складання списків виборців мешкали в місті не менше року. не було права голосу і в жінок. Якщо майнове становище дозволяло їм брати участь у виборах, то свій голос вони “передавали” будь-якому виборцю за дорученням. Не брали участь у голосуванні й ті, кому ще не виповнилося 25 років.

Голову, його заступників, членів управи та міського секретаря Дума обирала зі свого складу. Дума також обирала 30 гласних, по сучасному – депутатів. Їх обирали на чотири роки, а голову – на три. У подальшому — на два.

Міська управа завідувала бюджетом і майном міста, вирішувала господарські, соціальні та культурні питання. Функціонували ці органи до періоду Української національно-демократичної революції 1917–1919 років.

Перед Першою світовою війною, а мова піде саме про 1913 рік, у Рівному мешкали понад 34 тисячі осіб. Штат міської управи налічував усього 14 осіб: міський голова та два члени управи, міський архітектор, секретар, бухгалтер, реєстратор (троє останніх мали по одному помічникові), діловод з військової повинності та довідкових цін, діловод “окладного столу” (відав податками) та два писарі – один перескладав посімейні списки, інший – друкував документи на друкарській машинці.

Рівне, 1914 рік

Журнали розповідають про діяльність Думи

Міська Дума проводила свої “собранія”, за результатами яких ухвалювала рішення. Розгляд питань оформлювали “журналом” (на кшталт сучасних протоколів). Таких журналів у 1913 році було 154. Чимало з них зберігається у фондах Державного архіву Рівненської області. За ними можна дізнатися, які ж питання хвилювали рівнян сто років тому, і як їх вирішували.

Наприклад, в одному з журналів, датованим 16 квітня 1915 року, описується цікава ситуація, що склалася довкола побудови в Рівному інфекційного лазарета на 25 ліжок. Оскільки його вирішили влаштувати в садибі Лянскоронської на вулиці Сінній (в районі Грабника), то налякані загрозою хвороб тамтешні мешканці звернулися до Думи з проханням не допустити цього. Скаргу підписали 62 особи, мовляв, “под видом изоляционного пункта для выздоравливающих больных” в густонаселеному районі, де до того ж розташовується жіноча гімназія і збірний пункт (сучасна Пушкіна), поруч із передмістям “Кавказ” (сучасний район проспекту Миру) облаштовується лазарет для заразних хворих. Але думська комісія, до якої увійшли зокрема й рівненські лікарі, категорично заперечила будь-яку загрозу для мешканців і постановила: “… ходатайство Сенной и Думской улиц оставить без удовлетворения”, як таке, що “не заслуживает уважения” (тобто, безпідставне).

Ще раніше питання про лазарет виносилося на розгляд Думи
Про лазарет і скаргу мешканців

В одному з журналів за квітень 1912 року ідеться про клопотання власника міста князя Станіслава Любомирського про побудову в місті електростанції.

Клопотання власника міста князя Любомирського про дозвіл на побудову електростанції

У вересні 1915 року Дума розглядала питання встановлення “нормальних” цін на продукти харчування та предмети першої необхідності. Також один із журналів розповідає про розгляд питання про збільшення штату поліції, а саме так званих “городових”.

Як Дума встановлювала ціни на товари першої необхідності
Про “городових”

Коробковий збір та інші цікавинки в роботі Думи

Міський голова розглядав усі без виключення міські справи, візував постанови та всі вихідні документи. Заяви від прохачів також приймав голова особисто, як і сам відкривав пакети, що надходили поштою і ставив на них відповідні відмітки. Наглядав за благоустроєм міста, брав участь у різних комісіях, а також був головою Сирітського суду та місцевої єврейської лікарні.

Це цікаво  “Славянская фотографія”, літачок на еркері та інші цікавинки старого будинку

Касою з прийому платежів від різного роду податків відав член управи в казначейському відділі. Він також наглядав за своєчасністю надходження цих зборів, видавав торгові свідоцтва. Самих податків було немало, і, на погляд сучасника, деякі доволі дивні. Міський, з колодязів, казенний з квартирних окладів (квартирний податок), електричний, від торгових документів, партикулярний (цивільний або податок на чин, пізніше, на підвищення зарплати), залоговий, перехідний, з обороту, з водокачки, зі свічного збору. Єврейські громади сплачували податок зі загального коробкового і додаткового коробкового збору. Коробковий збір — акциз, який сплачувала Єврейська громада з кожного фунта проданого м’ясниками кошерного м’яса та збір за забій домашніх тварин і птиці на кошер. Додатковий коробковий збір — це податок, який могли сплачувати єврейські громадські і торгові підприємства для підсилення засобів, не поповнених у результаті загального коробкового збору. Єврейським справам управа приділяла особливу увагу. Обов’язковій щорічній ревізії підлягали метричні книги єврейської громади Рівного та 14-ти містечок Рівненського повіту, книги прибутків та видатків єврейських синагог та молитовних шкіл, яких тоді налічувалося 75.

Панорама міста поч. ХХ століття

За 1913 рік до місцевої скарбниці надійшло 305,5 тисячі рублів податків. Торгових свідоцтв видали аж 641 на суму 22 тисячі рублів.

Однією з найважливіших у місті була будівельна комісія. З огляду на це, до її складу входили не тільки архітектор та інші спеціалісти, а й троє гласних Думи. Комісія розглядала прохання мешканців Рівного та плани на будівництво і ремонт різних споруд. За результатами роботи 1913 року на 254 заяви про надання дозволу на будівництво було надано 40 дозволів на будівництво мурованих та 47 дерев’яних будинків, на 32 прибудови, на 71-у зміну фасадів, на будівництво 32 парканів. А 32 прохання залишили без задоволення.

Господарський відділ опікувався справністю міських мостів, освітленням міста. Освітлення міста відбувалося господарським способом – 6 ліхтарників протягом дня чистили лампове скло та заливали гас. А з настанням сутінок запалювали ліхтарі. Видатки на освітлення становили понад 3 тисячі рублів.

Бухгалтерія вела книги прибутків та видатків та інших фінансових книг, визначала розмір оціночного збору з нерухомого майна, зборів від торгових документів, з міської водокачки, казенних квартирних окладів, коробкових зборів тощо.

Житло військовим — одним клопіт, іншим — заробіток

Але чи не найбільший клопіт місцеве чиновництво мало через розквартирування військ, бо лягало це важливе питання військового відомства на плечі звичайних обивателів. Хоча в 1913 році військове містечко в Рівному було уже частково розбудоване, казарменних приміщень бракувало. Тому місто зобов’язувалося відводити під розміщення військ казенні будівлі, або ж винаймати приватні. І хоча на ці цілі держава передбачала кошти, їх завжди не вистачало, і місто змушене було виділяти зі своєї скарбниці. Цікаво, що, наприклад, офіцерам вищого військового командування належало розміщатися аж у семи кімнатах, чинам нижчого рангу — у 3-5 кімнатах з відповідним освітленням і опаленням.

Одна з найстаріших ще царської побудови казарм, в якій розміщувалися вояки 127-го Путивльського полку

У Рівному для розквартирування військ винаймали приватні будинки. У 1912-1913 роках була черга для власників нерухомості на розквартирування військових підрозділів. Однак хитріші й спритніші містяни знайшли й тут спосіб заробітку — будували одноповерхові бараки для військовиків. Натомість не платили військового збору. А навпаки місто їм сплачувало за оренду бараків. З документів архіву відомо про такого собі В. П. Копало, в будинку якого розміщувався штаб 32-ї піхотної дивізії. А в будинку “повєрєнного” князя Станіслава Любомирського В. Г. Ржешовського та ще в п’ятьох інших спорудах розміщувалися сім рот 125 піхотного Курського полку.

Внутрішній вигляд казарми для нижчих чинів у Луцьку. Малюнок австрійського художника Ернста Унграда, 1916 рік. Оскільки будували казарми за типовим проєктом, то можна припустити, що й рівненські виглядали приблизно так

Такий собі пан А. Перман зумів розмістити аж 75 нижніх чинів нестроєвої роти піхотного Путивльського полку. Для 21-го саперного батальйону та 4-го кадрового обозного батальйону було задіяно біля 30-ти місцевих будинків. Можна тільки уявити, в якому стані вони були, коли їх залишали військові!!! Загалом за 1913 рік на квартири для військових та їх опалення з освітленням місто витратило понад 44 тисячі рублів.

Список орендодавців і вартість житла для військових

Дороги — вічна тема

Міська управа мала постійну канцелярію з відділеннями, які займались вирішенням конкретних питань міської життєдіяльності (фінанси, зовнішній благоустрій, забезпечення продовольством, охорона здоров’я городян, народна освіта, протипожежна охорона, доброчинна діяльність).

Це цікаво  Як горів театр рівняни дізнавалися з... “Голосу Америки”

Діяльністю Рівненської міської управи керував голова, якого, як і членів управи (2-3 особи), обирали гласні міської думи терміном на 4 роки. Обов’язки як голови Думи, так і голови управи поєднувала одна особа. Посада голови управи та особовий склад управи схвалювався волинським губернатором.

Управа в обов’язковому порядку повідомляла населення про довідкові (оптові) ціни, вела посімейні списки, вносила до них зміни, здійснювала роботу з призову на військову службу – складала призовні списки. До речі, в 1913 році призову підлягало 412 осіб.

Загалом у 1913 році до міської управи надійшло 8 379 документів, кількість вихідних документів становила 10 299.

Ну і найболючіше питання всіх часів і всіх місцевих влад, як би вони не називалися, – дороги. Вони були й найбільш видатковою статтею міського бюджету. У 1913 році міська управа відзвітувала, що в поточному році за участі домовласників було замощено частини Новаковської (теперішня Коперника) та Сінної вулиць, Безименного провулку при Верхньо-Дворецькій (нині Дворецька) вулиці, відремонтовано вулицю Кожевенну – всього 1 024 сажні (понад 2,2 кілометра).

Вулиця Головна або Шосова, початок ХХ століття. У цьому районі міста, наближеному до військового містечка, чимало нерухомості здавали для військових

І хоча наше місто було приватновласницьке, молоде міське самоврядування розвивало своє господарство і викупало у власника князя Любомирського земельні ділянки, розбудовувало інфраструктуру. До речі, саме з оренди побудованих міських споруд місто отримувало певні кошти. Наприклад, місту належало побудоване ще в 1909 році за кошти повітового земства приміщення збірного пункту з прибудованою до нього їдальнею.

На розі вулиць Соборної (тепер Полуботка) та Бородинської (тепер Мазепи) місту належала земельна ділянка зі зведеним на ній дерев’яним будинком під пожежний обоз.

За що платили в Рівному понад сто років тому

За переїздом по вулиці Шосейній (сучасна Соборна) ще в 1904 році було зведено міську водокачку. Працювало там три людини – машиніст, кочегар та касир. За велику бочку води місто отримувало 4 копійки, за меншу – 2 копійки, за водопій одного поголів’я худоби – пів копійки. У звітному році водокачка не принесла прибутку в місцеву скарбницю. Заробили 3 785 рублів, а витратили 4 843. Однак витрати було виправдано купівлею нафтового двигуна.

Забій худоби в місті було заборонено. Для цього існували спеціальна скотобійня, яка також належала місту. А знаходилась вона за військовими казармами, за міською межею по дорозі на Клевань і здавалась в оренду місцевим підприємцям.

Шосова (тепер Соборна), початок ХХ століття

Мало місто певний прибуток й від оренди 30 кіосків для різного роду оголошень та афіш. За оголошення розміром у два аршини (близько метра) стягувалась плата 2 копійки, в аршин (2,14 м) – 4 копійки.

Дбали місцеві обранці і про навчальні заклади. На власній земельній ділянці по вулицях Олександрійська і Обозна (тепер Герцена) було побудовано кам’яний двоповерховий будинок, який здано в оренду 4-класному міському училищу за плату в дві тисячі рублів у рік. На будівництво пішло 24 тисячі рублів. У тому ж році було придбано земельну ділянку під будівництво Рівненського двокласного училища.

Архівні документи донесли до нас прізвища міських гласних, які працювали для міста в ті далекі роки. Серед них чимало відомих і шанованих у Рівному людей: міський голова Е. Лебедзієвський, члени управи: Л. Стефанович, С. Колодинський, гласні С. Подобєд, Ф. Берндт, І. Прохоров, Р. А. фон Подгайський, Е. Куфаль, В. Піотровський, Ф. Новак, А. Вацек. І. Мисан, Г.-М. М. Пісюк, П. Гальперсон та інші.

Гласний міської Думи Г. Лукашевич. Фото з книги Г. Данильчук “Рівне у долях його мешканців”
Гласний Думи Подобєд. Фото з книги Г. Данильчук “Рівне у долях його мешканців”
Гласний Думи Лаврентій Стефанович. Фото з книги О. Прищепи “Вулицями Рівного”
Гласний міської Думи Г.-М. Пісюк, власник Рівненської броварні. Фото віднайдене рівнянином Василем Гудзієм

У Державному архіві Рівненської області зберігається ще чимало документів, які відкривають нам нові сторінки нашої історії, зокрема й щодо діяльності владних органів у Рівному.

Людмила Леонова, начальник відділу використання інформації ДАРО

Фото зі збірки Світлани Калько

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 6, середня: 3,50)
Загрузка...