Млинці з ідеологічною “начинкою”

Завершився масничний тиждень. Веселе народне свято з варениками-млинцями, чаюванням, народними забавами та конкурсами, зі спаленням опудала Зимоньки-Кострубоньки знову відзначають у Рівному. А старші рівняни ще пам’ятають іншу Масницю.

На початку 90-х працівники міського парку імені Тараса Шевченка відродили давнє народне гуляння, наповнивши його справжніми традиціями української Масниці. Але так було не завжди. За СРСР також була Масниця, але публічно так її ніхто називати не наважувався. А проведення свята прив’язували, крий Боже, не до початку Великоднього посту за народно-церковним календарем, а до …другого лютого. Тому в покоління рівнян радянської доби дата другого лютого асоціювалася не лише з Днем визволення Рівного від німецько-фашистських загарбників, а й із загальноміським святом Проводів зими. Захід так і називався “Проводи зими з нагоди … річниці визволення Рівного від німецько-фашистських загарбників”. Такий протиприродній “мікс” з ідеологічним вивертом. Утім, для пересічних мешканців Рівного упродовж багатьох років це свято було просто приводом гарно відпочити з родиною та друзями. А про усі тонкощі підготовки та пов’язані з цим неприємні нюанси знали власне лише організатори свята.
Ідеологія маячні
Комуністична пропаганда у своєму прагненні перетворити нормальних людей на якусь вигадану безлику спільноту — радянський народ — у 50-х роках минулого століття розпочала в Західній Україні справжній наступ на народні традиції, обряди та релігійні переконання. Для цього почали повсюдно запроваджувати так звані нові радянські свята і обряди, які повинні були знищити відчуття історичного коріння, народну пам’ять про минувшину краю. На Рівненщині цей процес рухався із значними потугами, оскільки радянську владу було встановлено значно пізніше інших регіонів УРСР. Тому “керівна і спрямовуюча” просто засипала місцеву владу різноманітними директивами. На їх виконання Ровенський обком КПУ та виконком Ровенської облради депутатів трудящих 27 вересня 1964 року ухвалили, зокрема, спільну постанову № 906 про запровадження нової радянської обрядовості. А місцеві партгоспкерманичі заходилися у населених пунктах краю штампувати нові традиції, звичаї та обряди. Уже за якихось кілька місяців голови райвиконкомів звітували перед обкомівським начальством про проведення свят “Золотої осені”, “Урожаю”, “Проводів зими”. Зазвичай проводилися ці свята напередодні, або в день релігійних свят Покрови, Різдва, Стрітення, Великодня, щоб відволікти громадян від відвідин церкви. Як свідчать архівні документи, для втілення в життя цього блюзнірського завдання на Рівненщині створили понад 340 комісій під головуванням партінструкторів.
“Партійна” Масниця
Уперше Проводи зими влаштували в міському парку імені Шевченка в 1966 році. Кілька разів намагалися святкувати й у тодішньому парку імені Хрущова (парк поруч із Палацом дітей та молоді), однак там виявилося замало місця для загальноміського гуляння. Спробували й у сквері поруч із стадіоном “Авангард”, але найліпше пристосованим для цього виявився усе ж таки парк імені Шевченка.
Про розмах та серйозність святкування свідчило те, що з міського бюджету виділялися чималі кошти на це дійство. А оргкомітет із підготовки свята зазвичай очолював голова міського виконавчого комітету (за СРСР була така посада). Скільки крові та нервів було попсовано начальникові міського відділу культури та директорові парку, а відтак, і всім працівникам ідеологічного (відділ організації дозвілля в парку аж до кінця 80-х років називався відділом ідеології) відділу закладу!.. І не тому, що були вони нездарами. Просто в СРСР практично жодного розважального заходу не можна було провести, не приліпивши туди “керівної і спрямовуючої” ролі компартії та її вождів — від Леніна до керманичів місцевого рівня. Присмак політики відчувався уже в тому, які вимоги висувалися до написання самого сценарію свята. Це була така собі мішанина комуністичної пропаганди, рапортів про неперевершені досягнення в народному господарстві, вшанування визволителів Рівного з додаванням деяких елементів російських (не українських!) народних традицій Масниці. Увесь цей “вінегрет” з елементів фольклору, варениками, млинцями, солдатською кашею з польових кухонь та “бойовими” ста грамами допускався до втілення лише після благословіння вищого місцевого партійно-господарського керівництва. Так було аж до оголошення Незалежності України.
У 80-ті роки минулого століття автор цих рядків була безпосередньо причетна до організації та проведення Проводів зими. Тому, як почувалися організатори свята під час його підготовки, знає не з чужих слів. Поважні дорослі люди, висококваліфіковані фахівці в галузі організації дозвілля стояли струнко перед міськими партійно-господарськими функціонерами, намагаючись донести своє бачення свята. Однак марно. А про те, щоб самостійно щось вирішити, то й не йшлося! Кожне слово, сказане зі сцени, мало бути погоджене і вивірене на предмет відповідності комунстичній ідеології. Доходило до абсурду, коли виступи Діда Мороза, Снігуроньки та Матінки Зими нагадували промови радше партійних ораторів на мітингах, аніж казкових персонажів. Проте ці залаштункові перипетії були мало відомі мешканцям міста — вони поспішали до парку на відпочинок.
Рівняни відривалися по повній
Те, що в місті свято, мешканці відчували вже з самого ранку. Вулицями на кінних упряжках роз’їжджали ряджені, Матінка Зима, закликальники в костюмах російських скоморохів (!). Долучалися до свята й міські “даішники” — автівка з мигалкою заїжджала в найвіддаленіші куточки Рівного, де з її гучномовця актори запрошували усіх до парку. Проводжати зиму вирушало усе місто — від малюків до пенсіонерів. Увесь парк був заставлений величезними сніговими скульптурами, виготовленими місцевими художниками, яким зазвичай залюбки допомагали учні Рівненської художньої школи. Сніг звозили до парку вантажівками з околиць Рівного.
Особливе захоплення в дітлахів викликала величезна снігова голова казкового Чорномора, борода якого переходила в круту гірку. Облаштовували її традиційно на спуску поруч з танцмайданчиком званим у народі “пательнею” (на його місці потім було кафе “Домінус”). Причому численні ковзанки та снігові гірки залюбки освоювали не лише діти, а й дорослі. І ще невідомо, в кого більше захоплення вони викликали! Рум’яні (й не лише від морозу) дяді й тьоті з реготом і жартами мчали вниз. Це було справжнє народне гуляння — з млинцями та бубликами, кашею та канапками, тістечками та апельсинами, і звісно ж — зі “ста грамами”. Уздовж парківських алей вишиковувалися торгові ряди, де милували око та збуджували апетит усілякі смаколики. А запашною гарячою солдатською кашею можна було поласувати просто з польових кухонь, які встановлювали в парку військовики Рівненського гарнізону.
Про політичне підгрунтя свята відпочивальники забували щойно завершувалося його урочисто-показушне відкриття. Тоді розпочиналося справжнє народне гуляння. Апогеєм його були традиційні забави — командне перетягування каната, швидкісне розпилювання колоди, підняття гирі. Родзинкою безперечно був так званий “стовп удачі”. Подивитися, як із самого вершечка кількаметрового стовпа зніматимуть головний приз свята, поспішали усі, хто був у парку. Нерідко чоловіки билися об заклад, хто підкорить стовп із призом. Сміливець, який наважувався на це, роздягався до спіднього (інакше втриматися на гладко обтесаній колоді було неможливо) і під схвально-заохочувальні вигуки натовпу дерся вгору. Як правило, стовп рідко підкорявся першому учасникові. Відтак, азарт і глядачів, і гравців тільки наростав. Першому переможцеві діставався живий приз — поросятко, кролик, гусак чи півень. Наступні призи також були варті, аби за них змагатися — наприклад, кільце запашної домашньої ковбаси та пляшка горілки.
Парк гудів, наче вулик, до самісінького вечора. Навіть у сутінках діти та молодь продовжували сковзатися з гірок, співали пісень та витанцьовували на морозі під музику, що линула з паркового радіотранслятора. Снігові фігури на втіху дітлахам стояли в парку ще довго, аж доки не розтавали під промінням весняного сонця. А в розмовах рівнян ще довго можна було почути: “А пам’ятаєш, у парку, на Проводах Зими…”. Хочеться сподіватися, що улюблене рівнянами свято залишиться не тільки в їхніх спогадах. Весела Масниця без зайвих, не притаманних їй нашарувань, обов’язково повернеться.

Це цікаво  Страж старого міста. Будинок, де живе історія Рівного

Фотографії кінця 70-х років з архіву міського парку культури та відпочинку імені Шевченка

Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...