Рівне їздить на роверах

На початку ХХ століття їх називали “циклістами”, вважали небезпечними диваками, і навіть забороняли з’являтися з таким видом транспорту в публічних місцях…

Велоперегони вулицями Рівного, 1954 р.

Весна. Попри необлаштовану велосипедну інфраструктуру, рівняни масово сідають на велосипеди. А освоїли і полюбили цей вид транспорту мешканці нашого міста понад сто років тому. Це з тих часів до нас дійшов напівглузливий вислів про “войско польське на роверах”. Але має він реальне підгрунтя. Були часи, коли в польській армії (і в російській, і в німецькій, і в радянській, та й ще в багатьох інших) існували військові велосипедні підрозділи.

Військо польське на роверах під час Великих Волинських маневрів 1938 року. Фото з цифрового архіву Польщі.
Бойові самокатники в російській царській армії

Утім, цей вид транспорту на початку минулого століття неабияк вподобали й цивільні мешканці. До речі, “ровер” це не лише польська назва велосипеда, а й назва англійської фірми, чиї двоколісні транспортні засоби були в наймасовішому вжитку в населення Західної України.
На початку ХХ століття на вулицях Рівного все ще панували кінні візники, хоча вже з’явилися й перші автомобілі. А велосипедистів, за архівними даними 1903-го року, в місті було зареєстровано 100 осіб при кількості населення тогочасного Рівного у 34 тисячі. Уподобали новий засіб пересування й міські урядники. Наприклад, полюбляв поїздки на ровері рівненський думський гласний Лаврентій Стефанович.

На початку ХХ століття велосипед був транспортом для небідних містян, бо коштував до ста рублів. За такі гроші в ті часи можна було придбати 4-5 коней.
Маневрений двоколісник дозволяв відчайдухам влаштовувати справжні перегони тротуарами. Велосипедисти гасали містом, жахаючи коней та збиваючи перехожих. Отож міська управа (дума) змушена була “закрутити гайки” порушникам дорожнього порядку.

“О велосипедной езде”

Гласний Рівненської думи Лаврентій Стефанович. Фото з книги Олени Прищепи «Вулицями Рівного».

Правила поведінки велосипедистів на вулицях міст Волинської губернії були схожі, оскільки були спущені “височайшим повєлєнієм” з самого Петербурга. Утім, мали деякі місцеві особливості. Зокрема в розмірах збору за дозвіл на керування велосипедом та номерний знак. Рівненська міська Дума в 1903 році видала спеціальну постанову “О велосипедной езде по г. Ровно”. Цим документом усіх велосипедистів зобов’язали мати при собі дозвіл на їзду велосипедом та номерний знак “для предъявления их полиции в случае каких-либо недоразумений”. На велосипедах мали право їздити особи не молодші десяти років, які пройшли випробування з уміння керувати цим видом транспорту. Внесок до міської казни за дозвіл та номерний знак у Рівному на той час становив один карбованець. “Номер должен находиться на виду на задней части велосипеда у седла”, гласив документ. Суворо заборонялося їздити тротуарами, пішохідними доріжками, бульварами, скверами та садами. Велика швидкість та перегони — теж під забороною. Рухатися потрібно було правою стороною проїжджої частини чим ближче до тротуару. У місцях скупчення людей чи екіпажів слід було сходити з велосипеда і нести його в руках. А при зустрічі з конем, який “виражав тривогу і переляк” слід було й зовсім заховати велосипед. Цікаво, як виконували таку вимогу “циклісти”? Заборонялася також “езда без руля и без звонка, равным образом в ночное время без зажженаго фонаря”.

Це цікаво  Афера року. Як рівнян “вербували” до японської армії
Реклама велосипеда марки Rover в газеті «Кур’єр щоденний».

“При совместной езде велосипедистов они должны следовать один за другим на разстоянии не ближе одной сажени” (два метри, — прим. авт.). “Огибать угол и пересекать улицу дозволяется лишь тихим ходом, давая знать о своем приближении звонком”.

У подальшому, зі зростанням кількості велосипедистів на вулицях, правила вдосконалювалися і доповнювалися. Наприклад, запроваджено було своєрідний екзамен на вміння керувати велосипедом, який приймала комісія з трьох поліцейських. Лише після їхнього схвалення власник ровера міг отримати дозвіл на їзду і номер.

Правила існують, щоб їх… порушувати?

Схоже, таким гаслом керувалися власники велосипедів, зовсім не переймаючись проблемами безпечної їзди. Прагнучи на повну використати можливості свого двоколісного друга, велосипедисти нерідко ставали винуватцями аварій, про що повідомляли місцеві газети.

Невідома рівнянка з ровером. Фото надане Г.Данильчук.

“Третьего дня по Шоссейной улице велосипедист №63 опрокинул старушку и причинил ей ушибы. О случае составлен протокол”, — писала в 1906 році газета “Волынская мысль”.

Припарковані ровери при вході в будівлі звична картина для старого Рівного. Неіснуючий нині будинок на неіснуючій вул. Заблоцького 2А. Фото віднайдене Л.Леоновою.

А декотрі порушники своєю поведінкою нагадували сучасних винуватців ДТП. “Один из фланирующих по Шоссейной улице велосипедистов третього дня наехал на 10-летнюю девочку и причинил ей несколько серьезных ушибов. К месту происшествия собралась толпа. Велосипедист успел скрыться”, — повідомляв кореспондент “Волынских губернских новостей” в травні 1911 року. Порушники так дістали всіх, що газетярі обурювалися, що “езда всадников стальных лошадок есть небезопасной для пешеходов. Интересно, распространяются ли правила езды на велосипедах на Ровно? Или у нас действует вседозволенность?”.

Рівнянин Борис Калашнік на вулицях Рівного, 1930-і роки. Фото надане Г.Данильчук.

Газета “Ехо Ровенське” в одному з номерів за 1927 рік писала, іронізуючи, що, мовляв, в Америці кожний третій їздить на автомобілях, а в нас – на велосипедах. “Ціле Рівне їздить на роверах. Починаючи від найбагатших до найбідніших, кожен має своє “авто”, завдячуючи вигідним умовам їх продажу – на виплату”. При цьому кореспондент зазначав, що їздять на велосипедах усі, і хто вміє, і хто – ні: “Один виїжджає на людей, інший їде по тротуару і ще нервує на публіку, що прогулюється, і заважає його їзді. Яке це щастя, що Рівне не Нью-Йорк, бо що би було, якби замість роверів, автомобілі їхали собі по тротуарах і людях, не зважаючи на розпорядження влади й існуючі правила”.

Це цікаво  Політ “метелика” відкрив авіаційну історію Рівного

“Роверова навала”

А тим часом велосипед дедалі впевненіше заволодівав симпатії містян. Цьому сприяла й реклама в газетах, і можливість придбати недешеву машину в кредит (на виплату) чи взяти на прокат. Велосипеди різних європейських марок та запасні частини до них можна було придбати під час Великих Торгів Волинських, які проводилися щороку в Рівному, починаючи з 1930-го по 1938-й рік.

Виїзд рівненської молоді на відпочинок у Мізоч, 1938 р. Фото з сімейного архіву родини Лисенків.

За даними статистичного видання “Wolyn w liczbach” (“Волинь у цифрах”) у Рівному станом на 1939 рік було зареєстровано 6 тисяч 77 велосипедів при населенні Рівного на той час у 70 тисяч осіб. Майже кожен десятий рівнянин обрав собі засобом пересування велосипед. З’явилися секції роверистів при спортивних товариствах “Гасмонея” та “Сокіл”, при місцевій мілітарній організації польської молоді “Стрілецький союз”. Останній, наприклад, організував 26 квітня 1936 року велосипедні перегони на кубок Державних каменоломень в Яновій Долині за маршрутом: Злазне, Головин, Янкевичі, Перемінка, Костопіль. На велосипеди посадили місцевих листонош. Для цього при поштових відділеннях влаштовували спеціальні велосипедні тренування.

Невідомі рівнянки з велосипедами в Житині, 1936 р.

До кінця 30-х велосипед став не просто засобом пересування, а, скоріше, предметом особливої культури відпочинку — виїзди за місто, прогулянки закоханих пар, катання по місту, фотографування, поїздки на роботу. Їздити на ровері в Рівному стало модно і престижно. Бачити припаркований біля магазину, ресторану чи перукарні ровер — звична картина для тогочасних рівненських вулиць. Велосипед став своєрідним символом свободи. Можна було не тримати власний екіпаж і не залежати від візників. Активно освоювали велосипед і жінки, хоча ще на початку ХХ століття це заняття для жінки вважалося не зовсім пристойним. З’явилася й своєрідна велосипедна мода. Зокрема чоловіки вдягали легкі фланелеві костюми, трикотажні сорочки і високі гетри. Штани або заправляли в гетри, або внизу застібали на ґудзики, щоб тканина не потрапила в спиці. Жінки в основному їздили в спідницях, хоча подекуди вже почали з’являтися велосипедистки й у штанях.
Кому належить пальма першості за винахід велосипеда, нині ще сперечаються дослідники. Але ця “диявольська машина”, як називали велосипедного прапрадіда на зорі його появи, нині досягла неабиякої популярності в світі. І наше місто тут не пасе задніх, маючи й свою велосипедну історію. Отож вислів майже сторічної давнини про те, що “ціле Рівне їздить на роверах”, залишається актуальним і досі.

Традиції живуть. Рівнянти на роверах. Парад з нагоди річниці 7-го листопада, 1958 рік.
Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...