Рівненська стометрівка — місце зустрічі змінити не можна

“А ти сьогодні ідеш на “мєтри?” — таким запитанням з’ясовувала молодь 1970-х плани одне одного на вечірнє дозвілля. Одним із рівненських феноменів не таких і далеких 1970-х років була так звана стометрівка, або, як її називала в ті часи рівненська молодь, — “мєтри”.

Вид на рівненську стометрівку і тролейбусна зупинка, 1976 рік

Чим далі в третє тисячолітття, тим більш “історичними” й цікавими стають події і факти 40-50-річної давнини. У рівнян, чия юність припала на середину-кінець 1970-х, свої особливі спогади. Ще не гуляли країною вітри перебудови, але її привид, вириваючись із закапелків тісних “хрущовських” кухонь, вже незримо витав просторами союзу. Пізніше історики назвуть ті часи брежнєвським застоєм, а гострі на язик громадяни — застіллям. А ще — часом тотального дефіциту всього, починаючи з жіночих колготок і до платівок з улюбленими ВІА (для тих, хто не знає, що це таке, ВІА — вокально-інструментальний ансамбль).

Рівне 1970-х

Рівне 1970-х, ще зберігається стара забудова в районі ринку

Рівне 1970-х нічим особливим не вирізнялося. Містяни завзято будували розвинутий соціалізм, шалено змагаючись за виконання-перевиконання соціалістичних планів. У 1974-у в місті з’явився перший тролейбус, у 1975-у створено театр ляльок з подальшою побудовою у 1979 році приміщення театру, у 1977 вiдкрито аеровокзал мiжнародного класу. На зміну “хрущовкам” поставали нові квартали житлових близнюків-“панельок”, зведених за типовими проектами. Повсюдне насадження ідеї такого життя за “типовим проектом” висміяв у 1975-у Ельдар Рязанов у невмирущій “Іронії долі, або З легкою парою”. Влада намагалася стерти бодай якусь неординарність з життя громадян, як на рівні суспільному і побутовому, так і на рівні духовному. Єдиний радянський народ — від малого до великого — повинен був мати єдину радянську мораль і мислення, й у всьому звірятися з Леніним, партією і її тодішніми керманичами. Конституція 1977 року закріпила за КПРС цілковиту монополію на владу в країні. Казнокрадство, корупція, окозамилювання і всенародний “одобрямс” — ознаки того часу. І, звісно, анекдоти, актуальність багатьох з яких не зникла й донині.

Такою була новозбудована площа в центрі Рівного

Площа ім. Леніна ще до стометрівки, 1968 рік

Усі шляхи ведуть на “мєтри”
Утім, молодь у ті часи переймалася радше своїми молодечими справами, аніж глобальними проблемами. Однією з місцевиїх молодіжних “пам’яток” того часу була стометрівка, або, як тоді казали, “мєтри” — відстань від рогу вулиці Міцкевича і тодішньої Ленінської до тролейбусної зупинки на теперішньому майдані Незалежності, де в ті часи на першому поверсі дев’ятиповерхівки було кафе “Сніжинка”.

Кафе «Сніжинка», вид з боку теперішньої вулиці 16 Липня

Рівненська стометрівка — це не просто сто метрів міської вулиці. Цей відрізок був своєрідною перепусткою з дитинства в юність. Той, хто вийшов увечері на стометрівку, вважалося зробив крок до дорослого життя. Рівненська стометрівка 1970-х — це і нові знайомства, і оглядини, і демонстрація модного вбрання, і залицяння, а, подекуди, й з’ясовування стосунків між молодіжними гуртами з різних міських районів.

Фрагмент стометрівки з видом на головпоштамт, 1976 рік

На стометрівку в центрі Рівного збиралися щовечора за будь-якої погоди. У кожного була своя компанія. Якщо хтось із завсідників не приходив, це ставало приводом до обговорення. Особливо жваво обговорювали на стометрівці появу новенького чи новенької. До виходу на стометрівку готувалися мало не як до сватання, особливо, звісно, дівчата. Тоді ще молодь не була розбещена засиллям імпортної косметики і одягу.

Типовий вигляд старшокласників ІІ половини 70-х

Проте хлопці й дівчата не виглядали й жебраками. Одягалися, хто як міг, правдами-неправдами дістаючи модні речі. Тоді лише набирала обертів майбутня джинсова лихоманка. Поява на комусь із місцевої молоді справжніх фірмових джинсів була неабиякою подією. Власник чи власниця таких штанів одразу піднімалися вгору в рейтингу престижу. Юний кавалер у фірмових джинсах одразу ставав бажаним залицяльником, а дівчина — предметом підвищеної уваги. Утім, інші модні тренди того часу — спідниці міні і максі, брюки-кльош, взуття на високій платформі — для тогочасної рівненської молоді не було такою вже й дивиною.

Володимир Висоцький і Марина Владі. Еталон модного стилю, на який рівнялася молодь 1970-х

Збиралися, зазвичай, коли сутеніло. На тодішню площу Леніна, а, власне, стометрівку, стікалася молодь з усього міста. Прийшовши, хлопці й дівчата цілий вечір дефілювали вздовж площі з кінця в кінець. Гамірний і строкатий натовп молоді безперервним потоком рухався в обох напрямках. Ходили групами, парами. Бувало й поодинці. Адже на стометрівці гарантовано можна було зустріти друзів чи знайомих. Для цього не обов’язково було й призначати зустріч. Кожен знав, що ввечері всі шляхи ведуть на “мєтри”. І кожен юнак чи дівчина хоч на кілька хвилин, але обов’язково мали там відмітитися.
Дефіляда вздовж площі мала певні правила. Якщо прийшов юнак з дівчиною, то, побравшись попід руки, вони походжали з кінця в кінець стометрівки, час від часу затримуючись біля гурту знайомих. Точнісінько так поводилися й дівчата. Хлопці ж здебільшого стояли зграйками вздовж стометрівки, розглядаючи тих, хто прогулювався.

Рівненська стометрівка-площа ім. Леніна, кінець 1970-х років

“Мобільний” зв’язок за дві копійки
Вирушаючи на стометрівку, обов’язково міняли жменю двокопійчаних монет, щоб з телефона-автомата обдзвонити друзів і знайомих з повідомленням:”Я вже на “мєтрах”, приходь”. До речі, в тих же телефонних будках, яких біля приміщення головпоштамту з боку вулиці Міцкевича було з десяток, полюбляли усамітнюватися парочки. Під приводом погрітися, якщо це відбувалося холодної пори, але частіше зовсім з іншою метою. Про поцілунки в телефонній будці, вочевидь, може згадати чи не кожен, чия юність припала на 1970-і.

Телефонні будки біля головпоштамту. Фото з альбому «Ровно» (1983)

Щодо тогочасного “мобільного” зв’язку, то особливим шиком було зателефонувати без монетки. Чого тільки не вигадували задля цього! У кожного був свій власний секрет. А декотрі примудрялися ще й якось по-особливому грюкнути по автомату, щоб звідти посипалися “двійки”! А ще пошуки двокопійчаної монетки серед завсідників стометрівки часто були просто приводом для знайомства.

Рівненський головпоштамт, 1976 рік

Особливо гамірно було на стометрівці у вихідні і свята. У такі дні молодь, зустрівшись на площі з друзями, гуртами вирушала на танці. Але це вже зовсім інша, не менш цікава історія.

Ще записи в рубриці

Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии запрещены.