Кілька днів тому на фасаді старовинного будинку №8 на вулиці Словацького встановили одну з перших інформаційних табличок, що розміщуються на історичних пам’ятках Рівного в рамках реалізації туристичного проекту “Від мамонтів до Рівного. Історичними стежками міста”.
У 1956-1983 роках в цьому будинку мешкала з родиною Ольга Ткачук, яка першою з літераторів Рівненщини стала членом Спілки письменників України. На честь знаменитої землячки на будинку в 1990 році встановлено меморіальну дошку. Восьмого червня 1983 року, 35 років тому, українська письменниця Ольга Семенівна Ткачук відійшла в кращий світ. Пам’ять про близьку людину зберігають у родині письменниці, що мешкає нині в Рівному, а фотографіями та спогадами про її життя охоче діляться з усіма цікавими.
Народилася майбутня письменниця в сім’ї вчителів 6 січня 1913 року в селі Жубровичі Овруцького району на Житомирщині. Філологічну освіту здобувала у Варшавському університеті. Її основна професія – вчитель, і працювала Ольга Семенівна в Кременці (стародавня назва “Крем’янець”), а згодом у редакціях районних газет на Тернопільщині. У своїй автобіографії, яку вона так і не закінчила складати в 1968 році, Ольга Ткачук писала: “Батько мій був сином селянина. Великими зусиллями вдалося йому скласти державний іспит на звання вчителя і в цій професії працював він ціле життя. Мама, дочка учителя, працювала також народною учителькою. В 1929 році польський уряд звільнив моїх батьків з праці, тому що вони були українцями. Батько за 20 літ учительської праці дістав невеличку пенсію, мама не одержала нічого. У 1929 році батьки мої переїхали в Кременець, де й мешкали до 1940 року”.
“Я закінчила початкову школу в селі Мокре, – описувала своє життя письменниця, – і в 1928 році поступила в четвертий клас української гімназії в Кременці, яку закінчила в 1933 році, і того самого року вступила до Варшавського університету на філологію.
Надзвичайно тяжкі матеріальні умови примусили мене покинути студії, і 1936 року я залишила університет. Після двохрічної перерви я наново вступила до університету. Друкуватись почала в 1945 році. Спочатку писала вірші, в 1954 році в журналі “Жовтень” з’явилась моя повість “Назустріч Волі”. У 1956 році у видавництві “Радянський письменник” вийшов роман “Назустріч волі”. У видавництві “Каменяр” (Львів) вийшла збірка оповідань “Стежки життя”. За професією я педагог. Працювала в районних газетах на Тернопільщині. Член Спілки письменників. Живу в Рівному”.
Літературний спадок Ольги Ткачук це повість “Переорані межі” (1973), збірки оповідань “Мати” (1960), “Стежки життя” (1967). У 1957 році Ольгу Ткачук прийняли до Спілки письменників України. Вона є першою письменницею з Рівненщини, яка стала членом цього творчого об’єднання.
Її чоловіком був Марко Якович Ткачук (1907-1962), який був направлений на роботу до Рівного і очолював тут обласне управління культури.
У сім’ї Ткачуків було двоє дітей – донька Оксана і син Володимир. Володимир Маркович Ткачук – інженер за фахом, який все життя працював на Рівненському заводі “Газотрон”. Він і нині живе з родиною в Рівному. Родина доньки Оксани Марківни мешкає у Львові.
Всі, хто знав Ольгу Семенівну Ткачук, згадують її як надзвичайно інтелігентну, спокійну людину, закохану у світ українського слова. Останні 27 років свого життя вона мешкала в домі № 8 на вулиці Словацького. За ініціативи і сприяння Рівненської спілки письменників у 1990 році під час проведення Першого обласного свята української мови і культури на будинку, де жила письменниця, була урочисто відкрито меморіальну дошку. Щоправда це ще була інша країна, то й написали на дошці “українська радянська письменниця”, хоча вона була творчою особистістю з глибоким національним українським корінням і, бо зналася лише на рідній мові, культурі, історії і прагненнях свого народу.
(Поставлено оцінок: 5, середня: 4,40)
Загрузка...