Жінкам купатися разом із чоловіками — заборонено. Як рівняни “пляжились” у давнину

Ставок у Басовому Куті, річка Устя, а згодом — плавальний басейн. Так у давнину рівняни рятувалися від літньої спеки. Утім, тодішній водний відпочинок мав певні нюанси.
Нині за “доброю” традицією останніх років Рівне знову розпочинає літній відпочинковий сезон з повним “асортиментом” інфекцій у єдиній пристосованій для купання водоймі — Басовому Куті. А як же “пляжились” рівняни в давнину?

Новозбудований басейн у Рівному швидко став улюбленим місцем відпочинку, 1934 рік

Масова купальна мода дісталася Рівного на початку ХХ століття, хоча тоді ще такого поняття як “пляж” рівняни й не знали. Але місцеві тогочасні газети доносять до нас скупі відомості про водний відпочинок. Чи облаштовувалися на берегах кабінки-купальні для заможних містян, наразі відомостей віднайти не вдалося.

Так виглядали купальні на початку ХХ ст., фото з мережі Інтернет

Найпростіше було дітлахам та молоді з простих родин. З настанням спекотних днів усі поспішали на берег Усті, яка в ті часи ще не нагадувала стічну канаву, і хлюпалися у воді досхочу. Причому робили це разом відпочивальники і жіночої, і чоловічої статі. Незаможні рівняни ігнорували купальники, які тоді коштували недешево. Відтак, бовталися у воді, де хотіли, у звичайному спідньому, або й голяка. Благо зарослі над річкою дозволяли це робити. Улітку часто в річці купалися не лише через спеку, а й заради звичайної гігієнічної процедури — миття. Молодь з околиць Рівного і навіть з навколишніх сіл збиралася на березі Усті, щоб поплавати в тоді ще чистій воді, пограти на піщаному березі у футбол, волейбол.
Загалом купатися не було заборонено будь-де, тому кожен собі обирав затишні куточки. Водночас купання в неперевірених місцях нерідко призводило до загибелі, про що повідомляли місцеві газети.
Моралісти — проти пляжу
У 20-і роки минулого століття до Рівного докотилася мода засмагати й відпочивати біля водойми. Тоді ж рівняни почали, окрім берегів Усті, обживати ставок у Басовому Куті.

Ставок у Басовому Куті

Там уже почали з’являтися й більш заможні містяни. Останні ніжилися під сонцем і приймали водні процедури в спеціальних купальних костюмах. Щоправда, як на сучасний погляд, виглядали вони дещо кумедно. Чоловічий купальник виглядав як разом зшиті “сімейні” труси та футболка з рукавами до ліктів. Зазвичай однотонний або ж у смужку. Власне таким же був купальник і для жінок, але прикрашений мереживом або кольоровим паском на талії. Доповненням до жіночого купального наряду слугували шапочка або підв’язка для волосся.

У такому страхітті купалися жінки на початку 1920-х

Утім, пляжна мода швидко прогресувала, й невдовзі, вже в середині 20-х купальник для жінок виглядав майже так, як сучасний так званий суцільний, а чоловіки засмагали в спортивних трусах.
Оскільки одні відпочивальники дозволяли собі дедалі більше вольностей у пляжному вбранні, роблячи його усе більше відкритим, інші ж продовжували приймати водні процедури, хто в чому, а то й без нічого, і обидві статі “пляжились” разом, це викликало неабияке обурення місцевих поборників моралі. Вони почали засипати скаргами магістрат, звинувачуючи його в потуранні розпусті та вимагаючи припинити неподобство. Нарешті в 1924 році влада Рівного таки сподобилася відреагувати. Щоправда, зробила це у вересні, коли пляжний сезон уже завершився. Нововведення виглядало так (з газети “Ехо Рувеньське”): “7 вересня 1924 року магістрат Рівного задовольнив скаргу мешканців і видав розпорядження, яким заборонялося чоловікам купатися у річці Усті разом з жінками і мати купальні костюми”. Газетярі повідомляли, що люди старшого віку розпорядження в цілому схвалили, а от молодь кепкувала, мовляв, розпорядження трохи запізнилося, бо вже й так ніхто не буде купатися, адже літо скінчилося. Утім, схоже, ця новація так і залишилася на папері. Бо вже в наступному сезоні про неї ніхто не згадував.
Рівне — місто пляжне
Рівняни в давнину, на відміну від сучасних, мали кілька місць для відпочинку на воді на вибір. Зокрема, пляж на Басовому Куті, який став цивілізованим після того, як магістрат на початку 30-х років розробив проект пляжів біля ставу та будівництва басейну для плавання.

Озеро в Басовому Куті

Польські вояки з розквартированого в Рівному гарнізону відпочивають на озері Басового Кута, 1929 рік

Щоправда, як писало “Ехо Рувеньське”, платний вхід на басівкутський пляж обурював мешканців Рівного, мовляв, вимагають плату за воду і повітря. Але це дозволяло владі міста утримувати зону відпочинку в належному стані.
Відкритий плавальний басейн збудовано в Рівному в 1933 році.

Відкриття басейну в Рівному, 1933 рік

Як свідчать архівні джерела, його будівництву сприяв і допомагав у зборі коштів командир 45-го полку стрільців прикордоння, що базувався в Рівному, Броніслав Пругар-Кетлінг. Він відомий своєю благочинністю та тим, що вважав фізкультуру і спорт обов’язковими дисциплінами для військовиків. У басейні не лише відпочивали, а й активно використовували його для спортивних змагань, для проведення Дня фізкультурника.

Вишка для стрибків у відкритому басейні

На відпочинок до басейну поспішають і дорослі, і діти, 1934 рік

Рівненський відкритий басейн

Той басейн діяв аж до 1954 року. Оскільки уже радянська влада занедбала його, то він з часом зруйнувався. Мешканці поступово порозтягували на господарські нужди каміння та інші будматеріали. Утім, ще й досі у чагарниках, якщо іти уздовж Усті протилежним від дитячої залізниці берегом углиб, майже до Басівкутського озера, ще можна віднайти сліди колишнього басейну. Там, на колишньому пагорбі, під яким був басейн, і який вирівняли, тепер приватні особняки.
У 30-ті роки в Рівному дуже популярні були водні види спорту та відпочинку на воді. До популяризації їх доклав чимало зусиль і тодішній Президент Рівного (так називалася посада, аналогічна нинішньому міському голові) Станіслав Волк. Зокрема саме за його ініціативи в 1934 році було облаштовано байдарочну пристань над Устею біля руїн замку Любомирських та купальне місце в Басовому Куті.

Харцери-байдарочники перед змаганнями,-1936 рік

До Решуцька
Окрім міських пляжів, рівняни в 30-ті роки влітку масово виїжджали на відпочинок до Решуцька. Там, на леваді над Горинню, також було облаштовано чималий пляж. У багатьох мешканців міста там були й дачі. Тогочасна газета “Волинь” писала про нарікання рівнян на погане транспортне сполучення з Решуцьком, через що дачники та відпочивальники частенько не могли вчасно повернутися до міста, або їхали в ущент забитих потягах. Тому через газету рівняни просили місцеве керівництво залізниці пустити додаткові потяги на вихідні та святкові дні влітку. Магістрат задля зручності мешканців запровадив на вихідні спеціальні рейси автобуса до Решуцька. Керівники деяких міських підприємств також організовували виїзди своїх працівників до Решуцька власним або винайнятим транспортом.
Такі поїздки до Решуцька залишалися традиційними аж до сімдесятих років. За радянських часів на тамтешній пляж вирушала й торгівля. А також, згідно рознарядки відділу культури, розважати відпочивальників по черзі повинні були колективи художньої самодіяльності та місцеві професійні артисти.

Фото з Національного цифрового архіву Польщі, з фондів ДАРО, з особистого архіву рівненських старожилів.

Ще записи в рубриці

Закладка Постоянная ссылка.

Комментарии запрещены.